Дистанційне навчання

 

Практика «Пробні уроки і заняття», група П-31

Підручники «Українська мова та читання» для 2, 3, 4 класів, частина 2. Авторка Олександра Савченко

Прізвище студента	Дата проведення заняття	Клас	Урок	Тема
Семеніхіна Юлія	25.01	2 кл.	1	Вступ до теми. Ознайомлення з життям і творчістю П. Воронька. Вірші «На кораблику», «Картина», с.71-72
Стрикозіна Анна	25.01	3 кл.	2	Наш рідний край – це наша Україна. Вірші Варвари Гринько «Рідний край», Олекси Палійчука «Київ» с.81
Скрипка Юлія	25.01	3 кл.	3	Їх силу й мужність не здолати! Дарина Телкова «Героям», Максим Малолітко «Воїнові, який захищає Вітчизну»с с.82
Скрипцова Катерина	25.01	4 кл.	4	Пишаємося рідною країною. Володимир Сосюра «Як не любить той край», с.87
Удовиченко Ангеліна	25.01	4 кл.	5	Ліна Костенко «Усе моє, все зветься Україна», с.87-88
Антипчук Аліна	01.02	2 кл.	1	Ознайомлення з життям і творчістю Тамари Коломієць. Вірші «Хиталочка-гойдалоска», «Біле поле полотняне…», с.73-74
Бабенко Софія	01.02	3 кл.	2	Музей просто неба. Науково-пізнавальне оповідання Оксани Кротюк «Наші скарби» с.83
Безміліцина Анна	01.02	3 кл.	3	Наш Кобзар – це український рицар. Науково-художнє оповідання Тетяни Щербаченко «Український рицар» розкрити значущість особистості         Т.Г. Шевченка і його близькість душі українців. С.85
Безфамильна Оксана	01.02	4 кл.	4	Надія Кир’ян «Євшан»., с.88
Заєва Катерина	01.02	4 кл.	5	Володимир Лучук «Скільки річок в Україні», с.89-90
Кащеєва Богдана	08.02	2 кл.	1	Ознайомлення з життям і творчістю Анатолія Качана. А. Качан «Хвилювалось море», «Розмова з пароплавом». Читання в особах, с.77-78
Копиленко Любов	08.02	3 кл.	2	Земля – це книга, у якій історія твого народу. Вірші: Наталка Поклад «Гарно жити у селі», Микола Вінграновський «Сама собою річка ця тече» с.88
Лісничий Анатолій	08.02	3 кл.	3	Мистецтво гончарів – частина української культури. Наталія Олійник «Гончарики з Опішного» с.88
Мартиненко Христина	08.02	4 кл.	4	Василь Сухомлинський «Не забувай про джерело», с.90-92
Салімова Заміра	15.02	2 кл.	1	Оповідання. Василь Сухомлинський «Глуха дівчинка», с.80
Солодовник Зоя	15.02	3 кл.	2	Байки. Ознайомлення із байками Леоніда Глібова «лебідь, Щука і Рак»., «Чиж та Голуб». С.118
Стасюк Ірина	15.02	3 кл.	3	Краще першим завжди привітатись. А. Костецький «Добра порада». С.121
Хворост Даша	15.02	4 кл.	4	Галина Кирга «Мова моя», с.92
Цахніва Катерина	15.02	4 кл.	5	Замислюємося над сторінками книжок українського письменства. Біографія Т.Шевченка. «Вітер віє-повіває»
Афлатова Дар’я	22.02	2 кл.	1	Медіавіконце: вистава. Розігрування до вистави за оповіданням «Хто зігріє кошеня», с.83
Гур’єва Діана	22.02	3 кл.	2	Чарівні казки. Валентин Бичко «Казка вигадка, та в ній…», Анатолій Дімаров «Для чого людині серце» Слово про письменника. С. 93
Зайцева Ольга	22.02	3 кл.	3	Як Білячок подолав усі випробування. Олександр Дерманський «Білячок». Слово про письменника. С.98
Кобеза Аріна	22.02	4 кл.	4	Т.Г. Шевченко «Вітер з гаєм розмовляє», «Реве та стогне Дніпр широкий» с.98-100
Кобрін Єлизавета	22.02	4 кл.	5	Іван Франко. Біографія. «Дивувалась зима», с.101-102
Коваленко Анна	01.03	2 кл.	1	Досліджуємо текст. Про що може бути оповідання? О. Коротюк «Шкідлива звичка», с.86
Копиленко Аліна	01.03	3 кл.	2	Казка Джанні Родарі «Дорога, що нікуди не вела» слово про письменника. С.104
Лазаревич Дана	01.03	3 кл.	3	П’єса-казка Наталії Осипчук «Стрімкий, як вітер» слово про письменницю. Особливості п’єси як жанру. Чим вона відрізняється від оповідання? С.108
Лєпєхова Віолета	01.03	4 кл.	4	Іван Франко «Дрімають села», с.103
Попович Уляна	01.03	4 кл.	5	Леся Українка. Біографія. «Давня весна», с.104

 

 

Українська мова за професійним спрямуванням

П-41, Д-21

20.09.2022

 

 

2.1 Нормативність і правильність фахового мовлення

 

Теоретичний блок

План

1. Орфографічні, орфоепічні норми сучасної української мови.

2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови.

3. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови.

 

1. Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполук, граматичних форм слів, вивчення правильної вимови спрямовано на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

         Фонематичні помилки – це порушення, пов’язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: казка/каска, везти/вести, родовий/ротовий. Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: плутати / путати, плутаю / путаю. Дуже часто у мовленні замість фонеми /ф/ вживають поєднання фонем /хв./, а замість /хв./  –  фонему  /ф/: факт – хвакт, фарба – хварба, хвороба – фороба, феномен – хвеномен.

         Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова м’яких приголосних замість твердих чи заміна одного звука іншим (лєкція,  тєлєграма, діректор, тіраж, сімпозіум). Особливої уваги потребує знання правил вимови голосних звуків в ненаголошених позиціях, вимова приголосних звуків, африкатів та звукосполук, наприклад: /висна/, /с тобойу/, /прозба/, /листуйец:а/, /шіс:от/.

         Морфологічні норми передбачають вживання у мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови. За морфологічними нормами іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення – ою: роботою, головою; м’якої та мішаної групи – ею: долею, межею, площею. Іменники чоловічого роду м’якої групи другої відміни у родовому відмінку мають форми: кобзаря, воротаря, різьбаря, токаря. Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомогою суфіксів –уч, -юч, -ач, -яч. Вони не властиві українському літературному слововживанню і стимульовані більшою мірою впливом російської мови. Активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу – подавати власне українські мовні засоби, що відповідають російським активним дієприкметникам, наприклад: виконуючий – який виконує, виконавець; виступаючий – промовець, який виступає; вражаючий – разючий, який вражає; віруючий – вірянин, богомільний.

1.                Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов’язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародної телерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

2.                Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

         Типова ознака ділового стилю — використання віддієслівних іменників.  Вони створюють загальне уявлення про дію. Наприклад: провести огляд кабінетів до 15 вересня 2021року; подати звіт до 20 березня 2021року.

У мові ділових документів є такі словосполучення: дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно – виробничій ситуація, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов’язок.

         У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

         Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

         Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв’язків. З метою пов’язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв’язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не ... то, не тільки ... а й та ін. Логічний зв’язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів: по-перше, по-друге, отже, таким чином тощо. З цією метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки...

У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу перевага надається пасивним конструкціям (прибуток — одержується, система освіти — перебудовується тощо). Синтаксис ділових паперів та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори тощо).

         Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники і, але, а, зв’язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як, а для позначення складних логічних зв’язків використовуються багатослівні сполучники  типу відповідно до того, у зв’яжу з тим. Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Практичний блок

1.     Розкрити дужки. Пояснити правопис (орфограма «Подовження. Подвоєння»):

         Ма(с,сс)а, розрі(с,сс)я, нагородже(н,нн)ий, зробле(н,нн)ий, уповноваже(н,нн)ий, недійсне(н,нн)ий, радіс(т,тт)ю, повіс(т,тт)ю, ми(т,тт)ю,  сі(л,лл)ю, бе(зз,з)земельний, повнолі(т,тт)я, пам’я(тт,т)ю, страше(н,нн)ий, су(д,дд)я, упевне(н,нн)ий, Доне(ч,чч)ина, свяще(н,нн)ий, свяще(н,нн)ик, ві(д,дд)іле(н,нн)я,  сільгос(п,пп)ідприємство.

 

2.     Запишіть слова іншомовного походження.

Мадон...а, ап...еляція, барок....о, нет...о, коміс...ія, бравіс...имо, інтел...ект, контр...озвідка, тон...а, ін...овація, кол...ектив, сю...реалізм, осан...а, ван...а, ем...іґрація, ім...іґрація, грип..., піц...а, хоб...і, папарац...і, спагет...і, гол...андський, марок...анець, Ел...ада, Іл....я, Буд....а, Ліс..абон, Рус...о, Ал...ах, От...ава, Брюс...ель.

 

    3 .   Перепишіть речення, розкриваючи дужки. Поставте  розділові знаки.

Економічні закони  внутрішн(ь)о (не)обхідні сталі (і, й) су(т,тт)єві з(в)язки між (проти)лежними сторонами властивос(ь)тями ступенями розв(е,и)тку явищ (і, й) проце(сс,с)ів економічного жи(т,тт)я при яких відбуваєт(ь)ся зародже(н,нн)я функціонува(нн,н)я (і, й) перехід суперечнос(ь)ті в її біл(ь)ш розвинуті форми.  Економічні закони мають о(б)єктивний характер але на відміну від законів пр(е,и)роди вин(е,и)кають функціонують і розв(е,и)вают(ь)ся лише (у, в) проце(сс,с)і економічної діял(ь)нос(ь)ті людей (у, в) бе(с,з)посередн(ь)ому виробни(тст,цт)ві ро(з,с)поділі обміні спож(е,и)ва(н,нн)і.

 

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

13.09.2022 Групи П-41, Д-21

 

Тема 5 Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

 

Теоретичний блок

ПЛАН

1.                Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.

2.                Спеціальна термінологія і професіоналізми.

3.                Типи термінологічних словників

4.                Точність і доречність мовлення. Синоніми. Пароніми.

 

1.Термін – це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.

         Термінологія – розділ мовознавства, що вивчає терміни; сукупність термінів певної мови або певної галузі. Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей називають терміносистемами.

Основні ознаки термінів:

Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення.

Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

Прагнення до однозначності: більшість термінів – однозначні, це зумовлено їх призначенням.

Наявність дефініції – кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

         Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на три групи:

Загальнонаукові терміни, вживаються майже в усіх галузевих термінологіях (система, тенденція, закон, аналіз, теорія).

Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (амортизація, екологічні витрати).

2. Вузькоспеціальні терміни – це слова чи сполучення слів, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі (ретуш, авантитул, правка)

Професіоналізми – слова та мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Вони вживаються на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії і не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (експресивно забарвлені) синоніми до термінів. На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення, строгої дефініції, не становлять системи.  Професіоналізми не зафіксовані в словниках та довідниках.

        Серед професіоналізмів виділяють кілька груп: науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

             Професіоналізми складають такі основні групи:

–                   слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні (ішачок, ішак – літак 1-16);

–                   слова загальнонародної мови, значення яких переосмислено внаслідок метафоризації (шапка – верхня частина шпальти, підвал – нижня частина шпальти, баранка – кермо автомобіля);

–                   давні професіоналізми (на-гора, штурмівщина, буксувати);

–                   скорочення та усічення слів, словосполучень (читальний зал – читалка, академічна відпустка – академка).

3. Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі типи словників:

– перекладні словники – найпоширеніші термінологічні словники;

– енциклопедично-довідкові словники – фіксують терміни, подають пояснення наукових понять;

– тлумачно-перекладні словники – перекладають термін іноземною мовою і подають його тлумачення;

– електронний словник – комп’ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних норм і особливостей поєднання слів.

4. Лексичні норми регламентують правила слововживання. Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками:

– незнанням точного лексичного значення слова;

–     невмінням добирати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнанням синонімічного багатства мови.

         Синоніми – це слова різні за звучанням, але мають близьке значення: проживати – мешкати, аргумент – доказ.

         Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через це точності слів надають значне значення. Для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір тощо. Основна функція синонімів – урізноманітнення власного мовлення, уникнення повторів. Українська мова багата на абсолютні синоніми – слова, що відрізняються тільки звучанням. Частіше із двох слів для називання того самого поняття перевагу надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському. Наприклад: вигадка – фікція, відстань – дистанція, вступник – абітурієнт, керівник – шеф, посол – амбасадор, управління – менеджмент, явище – феномен.

         Пароніми – це слова, які мають подібність у морфологічній будові, але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. Наприклад: виборний (який обирається голосуванням) – виборчий (пов’язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори / виборча дільниця).   Явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного їх вживання. Незначна відмінність між двома словами призводить до помилок.

Практичний блок

1.      Доберіть власне українські синоніми до іншомовних слів.

1 варіант                                                          

Ігнорувати  _________________       

Рентабельний _______________       

Саміт ______________________       

Фіаско _____________________       

Імідж ______________________       

Ритуал ____________________      

Компенсація________________     

Асоціація __________________     

Ажіотаж __________________      

Ліміт ______________________    

Еквівалентний _____________       

2.      Виберіть слово, що відповідає даному контексту. Як називаються такі слова?

(Спільна, загальна) праця _______________________________________

(Спільні, загальні) збори ________________________________________

(Основна, головна) робота _______________________________________

(Головний, основний) капітал_____________________________________

(Головна, основна) причина ______________________________________

(Громадське, суспільне) доручення ________________________________

(Об’єм, обсяг) відра – 10 літрів ___________________________________

3. Пригадайте і запишіть 20 іншомовних термінів майбутнього фаху, поясніть їх значення. Чи є українські відповідники до цих термінів?

3.      Поясніть значення паронімів. Введіть їх у речення: гривня – гривна, громадський – громадянський, кампанія – компанія, особистий – особовий, тактовний – тактичний

4. До іншомовних слів дібрати власне українські

Анархія, дотація інновація, пріоритет, де-факто, інформація, імпорт, коментар, дискусія, дистанія, бартер, еволюція, мемуари, конкуренція, апелювати, брокер, генеральний, дефект, домінувати, екстраординарний, прерогатива, симптом, фіксувати, автобіографія, шеф, резюме.

 

Культура мовлення

 

Норма                                            Калька

Безготівковий                                безналічний

Брати/взяти участь                       приймати участь

Будь-який                                      любий

Вантаж                                           груз

Вжити заходів                               приймати міри

Виторг                                           виручка

Внески                                           взноси

Гідність                                         достоїнство

Захід                                             міроприємство

Навчальний                                  учбовий

Митниця                                       таможня

Наполягати                                  настоювати

Принаймні                                   по крайній мірі

Запитання для самоконтролю

1.      Що таке термін? Які його характерні ознаки та основні вимоги?

2.      Яку роль відіграє синонімія в термінологічних системах?

3.      Назвіть лексичні норми.

Група П-31

12.09.2022

Завдання з теми «Фонетика»

Вправа 1. Від поданих слів утворити прикметники

Сиваш, Лохвиця, Острог, Рига, Запоріжжя, Кривий Ріг, Кременчук, Вінниця, Гадяч, Черкаси, тюрки, казах, студент, сирота, перекладач, Полісся, П’ятихатки, Ніцца, чех, калмик, латиш.

Вправа 2. Поставте іменники в орудному відмінку

Паморозь, почесть, грань, честь, просторінь, велич, віддаль, масть, гнучкість, вічність, печаль, вуаль, парость, блакить, свіжість, напасть, ненависть, любов, даль, мідь, деталь, мить.

Вправа 3. Розділити слова на три групи відповідно до виду асиміляції: а) за дзвінкістю і глухістю; б) за місцем і способом утворення; в) за м’якістю. Записати їх фонетичною транскрипцією.

Стіна, пісня, на доріжці, у книжці, дзвін, дьогтю, вогкість, безодня,  пізній, переможці, безпорадний, розхмарилося, днювати, почесні.

 

12.09.2022  Група П-11

Тести до теми «Правопис великої літери»

 

•      1. З великої літери треба писати лише перше слово у власній назві
А Р(р)іздвяні С(с)вята
Б 3(з)апорозька С(с)іч
В В(в)ерховна Р(р)ада
Г О(о)рганінація О(о)б’єднаних Н(н)ацій
Д Є(е)вропейський С(с)оюз

•      2. З великої літери треба писати лише перше слово у власній назві
А Б(б)абин Я(я)р
Б К(к)нязівство М(м)онако
В Д(д)он К(к)іхот
Г Ч(ч)умацький Ш(ш)лях
Д А(а)ндріївський У(у)звіз

•      3. З великої літери треба писати лише перше слово у власній назві
А К(к)абінет М(міністрів
Б К(к)ривий Р(р)іг
В У(у)країнська Н(н)ародна Р(р)еспубліка
Г Т(т)товариство Ч(ч)ервоного Х(х)реста
Д М(м)міністерство Ю(ю)стиції

•      4. З великої літери треба писати лише перше слово у власній назві
А С(с)ин Б(б)ожий
Б С(с)вяте П(п)исьмо
В Д(д)іва М(м)арія
Г С(с)офїйський С(с)обор
Д С(с)вятий Д(д)ух

•      5. З великої літери треба писати прикметник словосполучення
А Ш(ш)експірівські сонети
Б А(а)хіллесова п’ята
В С(с)имоненкова поезія
Г Б(б)альзаківський вік
Д І(і)удин поцілунок

•      6. З великої літери треба писати прикметник словосполучення
А Ш(ш)евченківський стиль
Б Ш(ш)евченківська премія
В Ш(ш)евченківська земля
Г Ш(ш)евченківська тематика
Д Ш(ш)евченківська епоха

•      7. Власну назву треба брати в лапки в усіх рядках, ОКРІМ
А цукерки Карпати
Б видавництво Свічадо
В урочище Нечимне
Г кінофільм Земля
Д товариство Просвіта

•      8. Власну назву треба брати в лапки в усіх рядках, ОКРІМ
А священний Коран
Б зупинка Таврійський університет
В Шевченків Кобзар
Г опера Тарас Бульба
Д літак Мрія

•      9 Обидві власні назви треба писати в лапках у рядку
А село Веселе, фабрика Світоч
Б роман Плаха, печиво Сюрприз
В готель Харків, дівчина Марійка
Г холодильник Норд, місто Острог
Д станція Фастів, газета Експрес

•         10. Орфографічну помилку (велика — мала літера) допущено в рядку
А Миколин ноутбук, Миколаївська область
Б прокрустове ложе, булгаківський стиль
В київські каштани, Київський метрополітен
Г гоголівський гумор, шевченківські свята
Д Святогірська лавра, монастирська будівля

•         11. Прочитайте речення (цифри в дужках позначають наступну власну назву).
(1)Софія Київська і (2)Золоті Ворота княжого міста, (З)Видубицький монастир і (4)Києво-Печерська лавра з (5)Успенським собором — усе це духовні символи національної історії та культури.

•         Помилку допущено в написанні власної назви, позначеної цифрою
А1
Б 2
В З
Г 4
Д 5

•         12. Прочитайте речення (цифри в дужках позначають наступну власну назву).
Перед моїми очима вирізується на небі півкруг з гір од (1)Андріївської гори до (2)Кирилівського монастиря, а далі знову синіють півкругом гори над (3)Оболонню, закручуються у (4)Вишгороді й сягають до (5)Дніпровських вод.

•         Помилку допущено в написанні власної назви, позначеної цифрою
        А 1

Б 2
В 3
Г 4
Д 5

•        13. Прочитайте речення (цифри в дужках позначають наступну власну назву).
Напередодні (1)Христового Різдва маємо (2)свят-вечір, або (З)Багату кутю, напередодні (4)Старого Нового Року — (5)Щедру кутю, а напередодні (6)Водохреща, тобто (7)Йорданських Свят, — (8)Голодну кутю.

•        Помилку допущено в написанні власних назв, позначених цифрами
А 1, 2, 6
Б 3, 5, 8
В 2, 4, 7
Г 1, 4, 7
Д 2, 6, 7

•        14. Правил уживання великої літери дотримано в рядку
А сесія Івано-Франківської обласної Ради
Б Постанова Кабінету Міністрів України
В Міжнародний комітет Червоного хреста
Г Кримська астрофізична обсерваторія
Д кафедра Новітньої історії України

•        15. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А Державний музей Українського образотворчого мистецтва
Б Київський національний університет імені Тараса Шевченка
В національний університет «Києво-Могилянська академія»
Г Парк Культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького
Д Національний Академічний драматичний театр імені І. Франка

•      16. Правил уживання великої літери дотримано в рядку
А Міністерство оборони України, Президент України
Б Декларація прав людини, орден Княгині Ольги
В Українська православна церква, вербна неділя
Г Конституційний Суд України, День Шахтаря
Д Голова Верховної Ради України, епоха Бароко

•      17. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А Версальський мир, святкування Івана Купала
Б Збройні сили України, сузір’я «Великий Віз»
В Свято Воскресіння Господнього, князь Олег Віщий
Г Донецький Національний університет, майдан Свободи
Д «Кирило-Мефодіївське» братство, епоха середньовіччя

•      18. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А вулиця «Гоголівська», станція метро «Олімпійська»
Б вулиця Ярославів вал, Генеральний прокурор України
В Палац урочистих подій, Національний Банк України
Г Інститут української мови, Південно-Західна залізниця
Д газета «Україна молода», будинок Дитячої творчості

•      19. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А храм Різдва Пресвятої Богородиці, Унівська Лавра
Б місто Біла Церква, Товариство Екологів України
В народний депутат України, королівство Швеція
Г Державний Прапор України, Свято рідної мови
Д станція «Здолбунів», страхова компанія «Оранта»

•      20. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А кондитерська фірма «Рошен», Бог Посейдон
Б видавництво «Глобус», держава Київська русь
В Сократова мудрість, «Володимирський» собор
Г Трипільська культура, Прем’єр-міністр України
Д фрегат «Гетьман Сагайдачний», князівна Либідь

•      21. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А Кавказький хребет, Карпатські гірськолижні траси
Б Українська академія друкарства, Будинок Актора
В кав’ярня «Золотий дукат», Лівадійський палац
Г Бережанська гімназія, селище Зелена діброва
Д «Південний» вокзал, Слобідський край

•       

•      22. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А Північний полюс, центральна Слобожанщина
Б стадіон «Спартак», книги «Старого Заповіту»
В Декан хімічного факультету, доба Ренесансу
Г Генеральний секретар ООН, Євангеліє від Луки
Д Біловезька Пуща, дочка Прометея (Леся Українка)

•      23. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в рядку
А Червона Шапочка, Леонардо Да Вінчі
Б античний світ, Літопис «Самовидця»
В північна Буковина, День Конституції
Г Контрактова площа, мис «Доброї надії»
Д допитливі Мічурінці, новітні наполеони

•      24. Правил уживання великої літери та лапок дотримано в реченні
А Після огляду мистецьких шедеврів Лувру нас запросили на пішохідну екскурсію «Єлисейськими Полями».
Б Минулого року я став студентом Львівського національного університету імені Івана Франка.

•      В Біля самого підніжжя Говерли, там, де бере свій початок норовлива річка Прут, розташований пансіонат Заросляк.
Г «Історичний музей» — одна з центральних станцій «Харківського метрополітену» — має виходи до Бурсацького узвозу та площі Конституції.

 

П-31

Сучасна українська мова 05.09.2022

 

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

 

 

 

Кількість годин –3

 

ТЕМА   Основні правила української літературної вимови. Вимова голосних та приголосних звуків.

 

МЕТА: ознайомити з особливостями вимови голосних і приголосних звуків; розвивати вміння висловлювати власну думку, комунікативні навички; виховувати культуру мовлення.

 

Тезаурус(ключові поняття і терміни) орфоепія, фонетичні помилки, чергування, наголос

 

ІКТ, наочність підручник, опорні схеми

 

План лекції

1.Орфоепія.

2.Фонетичні та фонематичні помилки

3.Вимова голосних

4. Вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі

 

Література

1.     Бевзенко С.П. Сучасна українська мова: синтаксис: навч.посіб./ С.П.Бевзенко, Л.П. Литвин.–Київ:Вища шк.., 2005.–270с.

2.     Манько А. Власне українська лексика. Синонімічне багатство мови. Складні випадки слововживання / А. Манько // Українська мова й література в сучасній школі.– 2012. –№11–12.– С.56–59.

3.     Український правопис / НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – Київ: Наукова думка, 2015. – 288 с.

4.     Ужченко В.Д. Сучасна українська мова: збірник вправ і завдань: навч.посіб./ В.Д.Ужченко.–Київ: Вища школа, 2006.– 286с.

ТЕМА: Основні правила української літературної вимови. Вимова голосних звуків.

План

1.Орфоепія.

2.Фонетичні та фонематичні помилки

3.Вимова голосних

4. Вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі

 

1.Орфоепія (від грецьк. orthos – правильний і epos — мовлення) – це: 1) сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови.

Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Орфоепія має практичний характер: вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних помилок (у звуках і звукосполученнях), що підвищує загальну культуру літературного мовлення.

Фонологічні помилки зумовлюються незнанням фонемного складу сучасної української літературної мови і проявляються в заміні якоїсь фонеми іншою фонемою. Така заміна не тільки спотворює загальнонародну нормативну вимову, а й нерідко призводить до неправильного розуміння слова або речення. Наприклад, при заміні [з] на [с] слово казка сприймається як каска, везти – як вести, газ – як гас; при заміні [д] на [т] слово гадка звучить як гатка (від гатити), привід – як привіт. Так само спотворюється зміст слова при заміні голосного [о] на голосний [а]: полити – палити, мостити – мастити, поради – паради.

Фонетичні помилки – це вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів фонем. Звичайно, це порушення не завжди викликає зміну значення слова чи речення, однак веде до спотворення вимови.

Таке незвичне для української вимови звучання фонем може пояснюватися діалектними впливами. Наприклад, пом’якшення губних та шиплячих: [груш’а], [меиж’а].

Впливом російської мови пояснюється вимова [т'] з наближенням до [ц'], коли [т'] початковий: [т/ціло], [т'цікатие].

Вимова голосних.

Голосні [а], [і], [у] вимовляються чітко і виразно у будь- якій позиції у слові: [а]рмія, б[а]шт[а]н, р[а]д[а]; [з'ір], [т'існо]; д[у]б, к[у]ди.

Голосний [о] вимовляється чітко на початку слова і в наголошеній позиції після твердих і м’яких приголосних ([о]браз, м[о]л[о]к[о], ль[о]х). Ненаголошений [о] в позиції перед постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у] – [оу]: [гоулубка], [зоузул'а].

У вимові окремих осіб_ початковий [і] іноді наближається до [и] – [іи]: [іинколи], [іинод'і], [іин'ії].

Ненаголошений [у] вимовляється як нескладотворчий [у] – [у]: [учйтие], [виучау]. Таке [у] на письмі передається як в: автор, вів.

Голосний [е] чітко й виразно вимовляється тільки в наголошеній позиції: [ден'], [горобец'], а також на початку слова: [епоха], [елег’ійа]. Ненаголошений [е] вимовляється наближено до [и] – [ие]: [ниесу], [миен'і]. 

Перед складом з наголошеним [у], [і], [и] він майже переходить в [и], перед складом з [а], [о] – вимовляється як звук середній між [е] та [и] — [еи]: [сеило], [веисна]; перед складом з [е] — вимовляється з незначним наближенням до [и]: [меине], [неисе], [беиреза].

Голосний [и] також вимовляється виразно в позиції під наголосом: [вйшн'а], [лйне] та перед [й]: [виесокиї].

Вимова ненаголошеного [и] наближається до [е]: перед складом з наголошеним [е] вимовляється як [еи]: [жеиве], [теихен'киї], перед складами з іншими голосними наближення до [е] мало помітне: [живй], [диев’іц':а], [диевуйус'].

 Українській літературній мові не властиве «акання», як і для більшості українських говорів. Наприклад, у словах дорого, болото, молоко звук о в усіх складах однаковий. Під наголосом він тільки довший від ненаголошених, напр. : [до'ро-го], [боло'то], [молоко'].

 Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближену до [е]: [cеило'], [ве'леитеинь]. Ненаголошені [е] та [и] у вимові часто зовсім не розрізняються. (Але: виразно вимовляються вони у таких випадках: а) коли виступають закінченнями іменників, прикметників, дієслів тощо, напр. : [са'ни], [по'ле], [шиеро'ке], [пиеса'ти]; б) коли [е] та [и] виступають сполучними звуками у складних словах: п'ятиріччя, полезахисний; в) на початку слів іншомовного походження: [етало'н].

ТЕМА: Основні правила української літературної вимови. Вимова приголосних звуків.

План

1.     Вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі

 

1. Шиплячі приголосні звуки [ж], [ч], [ш], [͡д͡ж] вимовляються твердо: ни [жч]е, [ш]елест, ні [ч]. Вони частково пом’якшуються перед [і] та при подовженні перед ю, я: [ж̓ ]інка, [ш̓ ]ість, ні [ч̓ :]ю.

2. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] та задньоротові [г], [к], [х], [ґ] також не бувають м’якими і можуть напівпом’якшуватися тільки перед [і] та рідко перед іншими голосними в іншомовних словах: [в̓ ]

ітер, [г̓ ]іркий, т [х̓ ]ір, [б̓]юро, [п̓ ]ю[п̓ ]ітр, [б̓ ]язь.

3. Дзвінкі приголосні звуки в українській мові ніколи не оглушуються в кінці слова і складу перед глухими: [поٰдорож], [дуб], [лоٰжка], [л̓ ід], [риٰбка]. Виняток становить звук [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю та похідних, де він вимовляється як [х]: ле[х]ко, во[х]ко, ні[х]ті і т.ін., хоча на письмі зберігається буква г.

4. Дзвінкі приголосні [͡д͡ж], [͡д͡з], [͡д͡з ’] вимовляються злито: проводжаю, дзвоник, дзьоб.

5. Дзвінкий звук [в] ніколи не уподібнюється до [ф], а, навпаки, може звучати як короткий (нескладовий) [ў]: любо [ў], ла [ў]ка.

6. Звук [ф] треба відрізняти від звукосполучення [хв]: фон, ферма, але хворий, хвоя.

7. Глухі приголосні перед дзвінкими вимовляються як парні їм дзвінкі: просьба [проٰз’ба], лічба [л’і͡д͡жбаٰ ], вокзал [воґзаٰл], боротьба [бород’баٰ ].

Якщо виникає сумнів, яку букву писати, то необхідно так змінити слово або дібрати споріднене, щоб після невиразного приголосного стояв голосний: молотьба, бо молотити ; легко, бо легенько.

Завдання:

1.     Зробити конспект лекції

2.      Виконати тести

 

 

 

Тема 1. Фонетика. Орфоепія

У завданнях  запропоновано п’ять варіантів відповідей, оберіть лише одну правильну відповідь.

1. Позначте рядок, у якому всі слова починаються з голосного звука.

A ідея, яблуня, озеро, умитий

Б юшка, адреса, істотний, узимку

В утиск, ім’я, академічний, освоювати

Г азарт, єдність, італійський, являтися

Д ярус, ячмінь, юність, інтерн

2. Позначте рядок, у якому всі наведені приголосні звуки є дзвінкими.

А [б], [ г], [з], [ж], [ґ], [дз]

Б [д], [г], [ к], [з], [п], [ч]

В [ф], [с], [ш], [х], [ц], [ч]

Г [дж], [т], [ж], [ґ], [с], [д]

Д [з], [с], [т], [ґ], [ ц], [ф]

3. Позначте рядок, у якому всі слова мають наголос на першому складі.

А палка, вода, земля, четвірка

Б руки, галченя, радість, весняний

В олень, сила, мати, жовтий

Г шофер, русло, черствий, новий

Д дочка, вівця, доменщик, голова

4. Позначте рядок, у якому всі приголосні звуки дзвінкі.

А агроном, друзі, вітер

Б райдуга, сонце, мороз

В багаж, ґедзь, жадоба

Г автор, ніжність, джунглі

Д марка, лампа, найняти

5. Позначте рядок, у якому всі приголосні звуки глухі.

А фісташка, сітка, фікція, шепіт

Б шпіц, качка, дзвін, колір

В тітка, важіль, шафа, нігті

Г чітко, хутко, отже, доріжка

Д безлад, холод, комар, чаша

6. Визначте, у якому рядку правильно наголошені всі слова.

А зага́дка, санти́метр, русло́, обру́ч

Б діало́г, ти́гровий, це́нтнер, мокре́нький

В руно́, ру́товий, лісозахисни́й, садо́вий

Г товщі́нь, токови́ще, нови́й, зане́сти

Д листо́па́д, навча́ння, доку́мент, діа́метр

7. Позначте рядок, у якому всі слова мають наголос на останньому складі.

А деревний, екстаз, екіпаж, еластомер

Б зрізний, зрідити, кам’яний, мережа

В надігнутий, кряжистий, весло, приязнь

Г кілометр, сантиметр, випадок, відомість

Д незрівнянний, веселий, міцно, вірний

8. Визначте, у якому рядку всі склади відкриті.

А каталог, чайка, голка, гордий, перебільшувати

Б сестра, рушник, усмішка, реп’ях

В гора, говорю, думаю, світло, сподіватися

Г затверджено, надзвичайний, навпаки, дітки

Д зірка, волосся, мрія, ящик

9. Визначте, у якому рядку всі склади закриті.

А підзвіт, ґудзик, бур’ян, вільний

Б повний, землевласник, двозначний, самоскид

В гірський, крайній, день, віджити

Г равлик, зайчик, узяв, пензлик

Д велич, рушник, вечірній, авто

10. У якому рядку в усіх словах приголосні тверді?

А працювати, життя, хазяїн, монета, година

Б поличка, сила, рік, струна, смужка

В сказати, полотно, сон, велосипед, весна

Г навчатися, влітку, людина, серце, зірочка

Д зоря, розмова, стіл, золото, віз

11. У якому рядку в усіх словах слід писати літеру ґ?

А ..аньбити, …аразд, ..оробець, ..уманіст, ..урток

Б ..рати, ..арний, ..аз, ..уртожиток, ..ущавина

В ..валт, ..рунт, ..аздиня, ..анок, ..ава

Г ..удзик, ..арбуз, ..уркіт, ..уцульський, ..риб

Д ..усак, ..овір, ..ніт, ..віздок, ..адюка

12. У якому рядку в усіх словах кількість звуків і букв однакова?

А взимку, подвір’я, весняний, олівець, співати

Б криниця, собор, історія, праска, знання

В сіль, літера, мрія, якір, спадщина

Г струмок, сонячний, вулиця, ранок, сон

Д вірність, явір, ірреальний, життя, нора

13. У якому рядку літери я, ю, є, ї позначають два звуки?

А місячний, лисиця, клятва, злякати, гілля

Б життя, пляма, повітря, страусеня, суддя

В яблуко, приїжджати, з’їсти, пір’їна, явір

Г глянути, свято, стяг, стаття, козеня

Д пюре, ясно, теля, їсти, нявкати

14. У якому рядку допущено помилку при розташуванні слів в алфавітному порядку?

А покровителька, порожній, правда, праска, працювати

Б портфель, правдоподібний, прибудова, примайструвати, принесений

В посуд, правосуддя, праслов’янський, приневолений, приносити

Г православний, прималювати, принада, принцеса, полотно

Д практика, прати, примітка, принцип, приписка

15. У якому рядку в усіх словах наголос падає на перший склад?

А покровителька, порожній, правда, праска, працювати

Б портфель, правдоподібний, прибудова, примайструвати, принесений

В посуд, правосуддя, праслов’янський, приневолений, приносити

Г практика, прати, парта, принцип, приятель

Д православний, прималювати, принада, принцеса, полотно

16. У якому рядку в усіх словах кількість звуків і букв однакова?

А помешкання, папка, солов’ї, сказати, мірка

Б модниця, наклеїти, дзьоб, пташка, прогулянка

В зозуля, полька, саджанець, день, по-материнськи

Г чудово, земля, міліметр, знати, єдність

Д щока, ярмо, дзвін, буря, коса

17. У якому рядку в усіх словах літери я, ю, є позначають один звук?

А значення, помилитися, співає, помічниця, знання

Б по-моєму, муляти, пом’якшувати, м’ята, купатися

В пляма, копієчка, малювати, краєзнавчий, наживлятися

Г ляльковий, осідання, ллє, сперечатися, малюнок

Д янгол, рябий, корявий, третє, русявий

18. У якому рядку всі приголосні глухі?

А тіньовий, скоринка, тинятися, котити, комар

Б монах, ховрах, кожух, темний, коло

В спека, спати, поспіх, чаша, посуха

Г безлад, малий, гриміти, страх, гора

Д гірчиця, мірошник, залізо, середа, шухляда

19. У якому рядку в усіх словах буквосполучення дж і дз позначають

один звук?

А підземний, віджити, відзоріти, дзвонар, джунглі

Б підзолистий, піджарити, дзвеніти, дзбан, дзенькіт

В дзюркіт, джміль, джерело, дзьоб, дзеркало

Г підживлення, джаз, кукурудза, відзвучати, джем

Д віджити, піджарка, дзеркало, джміль, джаз

20. У якому рядку в усіх словах кількість звуків і букв однакова?

А дзвін, молодь, ясен, бандура, колос

Б мідь, птах, зерно, гаївка, бруд

В політ, щука, зелень, човен, борщ

Г добро, злагода, щавель, сокіл, ясність

Д скрізь, око, крапля, шерсть, вода

30.08.2022

група П-21  Українська мова

Тема: Правопис службових частин мови

виконати тести

Тести з теми «Службові частини мови»

 

1. Усі прийменники написано правильно в рядку

А з метою, з-над, наприкінці, з-перед

Б у продовж, поперед, упоперек, з-під

В з-поміж, у зв’язку з, з-поза, підчас

Г по-під, за винятком, із-за, поруч

Д позаду, на перекір, гот, навколо

 

2. Усі прийменники написано правильно в рядку

А відповідно до, щодо, за-для, позаду

Б з-посеред, окрім, під-кінець, заради

В у галузі, за винятком, з-під, навпроти

Г на зустріч, згідно з, всупереч, поміж

Д не зважаючи на, попри, з-поза, услід

 

3. Прийменник є в кожному реченні, ОКРІМ

А Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина.

Б Не можна любити народів других, якщо ти не любиш Вкраїну.

В Батьківщина починається для людини зі шматка неба.

Г Люди з красивими душами не здатні на підлість.

Д Як хороше радіти без причини, коли на місто сутінь опада.

4. Прийменник є в кожному реченні, ОКРІМ

А Без крані не проживеш.

Б Друзі пізнаються в біді.

В Не гріє сонце на чужині.

Г Як гукнеш, так і відгукнеться.

Д Час за гроші не зможеш купити.

 

5. Прийменник виділено в реченні

А Лунає неподалік пісня сили, краси.

Б Назустріч здіймалося місто в бронзі.

В Напередодні всю ніч ішов лапатий сніг.

Г Козаки навколо фортеці копали шанці.

Д Десь поблизу виводив свою пісню соловей.

 

6. Прийменник виділено в реченні

А Навколо — ворогів закрадливість лукава,

Б Ой зійди, зійди, ясен місяцю, як млиновеє коло

В Кипариси од ночі і до ранку все шумлять і шумлять навкруги.

Г Той ніколи не доскочить слави, хто задля неї на землі живе.

Д Мовчать церкви, мовчить базар, і лиш кричать кругом плакати,

 

7. Правильно вжито прийменник в обох варіантах рядка

А відпочити після обіду (по обіді)

Б організувати з ініціативи (по ініціативі)

В надіслати на вимогу (по вимозі)

Г міліція у справах неповнолітніх (по справам)

Д за романом Олеся Гончара (по роману)

8. Помилково вжито прийменник у варіанті

А заходьмо по двоє

Б наказ по коледжу

В розпис по дереву

Г сходіть по молоко

Д надішли по адресі

9. Помилково вжито прийменник у варіанті

А іти за морозивом

Б писати за зразком

В твір за картиною

Г економіст за фахом

Д за взаємною згодою

10. Помилково вжито прийменник у варіанті

А на думку науковців

Б виступити на захист

В спілкуватися на суржику

Г надіслати на адресу

Д відгукнутися на запит

11. Граматично правильно побудовано словосполучення

А змагання по настільному тенісу

Б при сприянні міністерства

В звернутися по допомогу

Г пропустити із-за хвороби

Д розмовляє на англійській мові

12. Граматично правильно побудовано словосполучення

А звернутися по питанню

Б забути із-за неуважності

В виконати на вимогу

Г відповідно з наказом

Д хворіти пневмонією

13. Граматично правильно побудовано словосполучення

А заступник по виховній роботі

Б повертатися на тролейбусі

В викликати по прізвищу

Г розсістися по своїх місцях

Д виконати на замовлення

14. Граматично правильно побудовано словосполучення

А на протязі кварталу

Б конспект по зоології

В згідно до постанови

Г перекладати чеською

Д отримати по адресу

15. Виділене слово є сполучником і його треба писати разом у реченні

А Треба дзвінкий голос мати, що/б гарно співати.

Б Ми не розлучимось з тобою, що/б не сталось.

В Повідомили про/те, що зустріч відбудеться завтра.

Г Наша пісня — то/ж душа народу, його сила і могуть.

Д Вибач мені, брате, за/те, що спізнився з допомогою.

16. Виділене слово є сполучником і його треба писати разом у реченні

А Що/б улітку не вродило, те зимою не завадить.

Б Що/б не трапилося — будь людиною.

В Що/б там не кричало, біжи й не оглядайся.

Г Що/б не робив — роби добре.

Д Що/б жить — ні в кого права не питаюсь!

17. Виділене слово є сполучником і його треба писати разом у реченні

А Як/би ти не знав багато, а більше за всіх не знатимеш.

Б Про що/б не писав поет, він завжди пише про людину.

В Я поважаю тебе за/те, що ти завжди дотримуєш слова.

Г Я мушу книжки читати, що/б очі мої не осліпли.

Д Як/би не тис мороз, а весна буде.

18. Виділену сполуку треба писати окремо в реченні

А Як/би там не було, а комусь належало це перевірити.

Б Як/би було десять рук, усім би робота знайшлась.

В Як/би ви знали, паничі, як люди плачуть живучи.

Г Як/би відали ви, які славні були ті суворі, закручені хлопці.

Д Як/би не було зими, за кожух не дбали б ми.

 

П-11 29.08.2022

Українська мова

Тести до теми

«Вживання апострофа» (для групи П-11)

1.     Усі слова пишуться з апострофом у рядку

А без..ядерний, ал..янс, вар.яти, грав..юра

Б ін…єкція, зв..язок, Лук..яненко, мавп..ячий

В транс..європейський, під..юджувати, двох..ярусний, торф..яний

Г узгір..я, п..єдестал, моркв..яний, без..язикий

Д матір..ю, безправ..я, дріб..язковий, духм..яний

2.     Не всі слова пишуться з апострофом у рядку

А черв..як, трьох, .ярусний, з..явитися, возз..єднання

Б В..ячеслав, трав..янистий, рум..яний, перед..ювілейний

В торф..яний, мавп..ячий, без..язикий, необ..їжджений

Г пів..ягоди, під..юджувати, слов..яни, полум..яний

Д пан..європейський, надвечір..я, кур..єр, пред..явник

3.     Допущено орфографічну помилку в рядку

А ад’ютант, більярд, Гюго, інтерв’ю, бюро

Б бюджет, суб’єкт, Мольєр, компаньйон, комп’ютер

В капюшон, об’єкт, медальйон, прем’єра, портьєра

Г кар’єра, миш’як, альянс, п’єдестал

Д прем’єр, Кордильєри, мільярд, п’єса, Ривьєра

4.     Допущено орфографічну помилку в рядку

А фейлетон, більярд, пюре, інтерв’ю, бюро

Б бюджет, суб’єкт, Мольєр, компаньйон, комп’ютер

В капюшон, об’єкт, кар’єра, прем’єра, портьєра

Г інтер’єр, бюрократизм, кур’єр, п’єдестал

Д Ньютон, мільярд, п’єса, краков’як, іньєкція

5.     Усі слова пишуться з апострофом у рядку

А дит..ясла, пів..яблука, бур..я, з.їзд, довір..я

Б краков..як, інтер..єр, кур..єр, б..юро, ф..юзеляж

В п..єдестал, полум..я, ім..я, верхів..я, мавп..ячий

Г підгір..я, розм..якнути, Стеф..юк, верф..ю, Лук..ян

Д інтерв..ю, прем..єр, миш…як, грав..юра, кап..юшон

6.     Усі слова пишуться з апострофом у рядку.

А дез..орієнтація, кав..ярня, львів..янин, об..єкт

Б рум..янець, без..язикий, без..ідейний, моркв..яний

В від..ємний, трьох..етапний, підв..ялений, двох..ярусний

Г пів..яблука, з..явитися, рутв..яний, дит..ясла

Д забур..янений, Мін...юст, взаємозв..язаний, В..ячеслав

7.     Усі слова пишуться з апострофом у рядку

А в..юнкий, роз..яснення, кар..єра, присв..ячений

Б дит..ясла, об..їждчик, кон..юнктура, матір..ю

В черв..як, під...йомник, достопам..ятний, зав..язка

Г б..юлетень, комп..ютер, ад..ютант, миш..як

Д дріб..язковий, підв..язати, суб..єктивний, різьб..яр

8.     Допущено орфографічну помилку в рядку

А дев’ятнадцять, двохосьовий, пан’європейський, м’ятий

Б трьох’ярусний, трьохаршинний, п’ятитисячний, рюкзак

В п’єдестал, ар’єргард, супер’яхта, пів’ящика

Г пів’яблука, пів’апельсина, пам’ятний, між’ярусний

Д слов’янський, арф’яр, в’язка, в’єтнамка

9.     Допущено орфографічну помилку в рядку

А різьбярство, возз’єднання, верф’яний, сім’янин

Б торф’яний, з’їдений, жираф’ячий, стерв’ятник

В роз’яснення, фортеп’яно, інтер’єр, кутюр’є

Г надвечір’я, кювет, карбюратор, комюніке

Д нав’ючити, над’їдений, п’єса, моркв’яний

10.                       Не всі слова пишуться з апострофом у рядку

А м..ятий, в..єтнамський, п..явка, в..язкість

Б незлопам..ятний, п..ятизначний, Св..ятослав, м…язи

В з..їдений, верб..я, пір.їна, круп..є

Г вар.єте, кар..єра, острів..янин, прислів..я

Д сузір..я, об..єднання, Дем..ян, В..ячеслав

 

 

П-31

29.08.2022

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

 

 

 

Кількість годин – 2

 

ТЕМА Зміни голосних і приголосних у мовному потоці. Асимілятивні, дисимілятивні процеси в групах приголосних. Відбиття цих явищ на письмі

 

МЕТА: поглибити знання студентів про голосні та приголосні звуки, їх вимову, ознайомити з поняттями «асиміляція», «дисиміляція»; формувати вміння розпізнавати ці процеси в мовному потоці, визначати тип асимілятивних змін; розвивати інтерес до вивчення української мови.

 

 

Тезаурус(ключові поняття і терміни) асиміляція, дисиміляція

 

ІКТ, наочність опорні схеми

 

План лекції

 

1.Асиміляція приголосних

2. Дисиміляція

 

Література

 

1.     Бевзенко С.П. Сучасна українська мова: синтаксис: навч.посіб./ С.П.Бевзенко, Л.П. Литвин.–Київ:Вища шк.., 2005.–270с.

2.     Соловей Н. Фоностилістика / Н. Соловей // Українська мова й література в сучасній школі, 2012.–№6.–С.35–37.

3.     Тоцька Н. Засоби милозвучності української мови / Н. Тоцька // Дивослово. –2012.–№12.– С.38–43.с.

4.     Ужченко В.Д. Сучасна українська мова: збірник вправ і завдань: навч.посіб./ В.Д.Ужченко.–Київ: Вища школа, 2006.– 286с.

 

   Тема. Зміни голосних і приголосних у мовному потоці. Асимілятивні, дисимілятивні процеси в групах приголосних. Відбиття цих явищ на письмі

  План

1.Асиміляція приголосних

2. Дисиміляція

 

    Існують чотири типи уподібнення приголосних звуків. Розберемо кожен із них.

1)  Прочитайте слова за транскрипцією. Зверніть увагу, як наступний звук впливає на попередній. Які зміни відбуваються? Як називається таке уподібнення?

[п’іс′н′а]      [рад′іс′т′]   [с′в’ато]

Відповідь: За м’якістю

Під час уподібнення наступний м’який приголосний звук впливає на попередній твердий.

Запам’ятайте: Уподібнення за м’якістю стосується звуків д, з, с, ц, л, н (Де ти з’їси ці лини?). Якщо вони стоять перед наступним м’яким або пом’якшеним, теж стають м’якими.

2)  Прочитайте слова за транскрипцією. Які звуки уподібнюються? Як називається таке уподібнення? Запишіть ці слова

[фудбол]    [ане^иґдот]    [ліджба]  [воґзал]    [одже]

Відповідь:  За дзвінкістю

Однією із особливостей правильної української вимови є одзвінчення глухих приголосних.

3)  Прочитайте й запишіть слова та їх транскрипцію. Яке  уподібнення  проілюстроване цими прикладами? Чи поширене це явище в українській мові?

Вогко [вохко]   Легко [лехко]    Кігті [к’іхт′і]    Нігті [н′іхт′і]

Дьогтю [д′охт′у]

Зсипати [с:ипати]

Відповідь:  За глухістю

Уподібнення за дзвінкістю

Уподібнення, тобто асиміляція, за дзвінкістю полягає в тому, що глухий звук перед дзвінким вимовляємо дзвінко.
Глухий + дзвінкий → дзвінкий + дзвінкий.
В українській мові дзвінкий приголосний завжди впливає своєю дзвінкістю на попередній глухий і уподібнює його до себе: боротьба – [бородˊба́], вокзал – [воґза́л], кісьба –[к’ізˊба́], футбол – [фудбо́л], отже – [о́дже].

Уподібнення за глухістю

Уподібнення за глухістю відбувається, коли дзвінкий приголосний перед глухим оглушується, тобто також стає глухим.
Дзвінкий + глухий → глухий + глухий.

Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови: легко – [ле́хко], вогко – [во́хко], нігті – [нˊі́хтˊі], кігті – [кʼі́хтˊі], дігтяр – [дˊіхтˊа́р], дьогтю – [дˊо́хтˊу], бігцем – [бʼіхце́м]. Ці слова потрібно запам’ятати.

У префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказа́ти], розсипати – [роc:и́пати], безпечний – [беспе́чний]. Однак при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

Уподібнення префікса з- перед к,п,т,х,ф ("кафе птах") відбита і на письмі: з + казати → сказати, з + фотографувати → сфотографувати, з + питати → спитати, з + терти → стерти, з + хотіти → схотіти.

Уподібнення за м’якістю

Тверді передньоязикові [д, т, з, с, дз, ц, л, н] ("де ти з’їси ці лини") пом'якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи: пісня – [п’і́сʹнʹа], літня – [лʹі́тʹнʹа], дні – [дʹнʹі], могутні – [мо^угýтʹнʹі], кузня – [кýзʹнʹа], хатні – [хáтʹнʹі], cьогодні – [сˊого́д΄н΄і], тліти – [т΄л΄і́ти].

Свистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] ("мавпа Буф") мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’і́р] і [з΄в’і́р], [см’і́х] і [с΄м’і́х], [св’і́т] і [с΄в’і́т], [цв’а́х] і [ц΄в’а́х], [цв’і́т] і [ц΄в’і́т], [св’а́то] і [с΄в’а́то], [дзв’íн] і [дзʹв’íн].

Уподібнення за місцем і способом творення

Шиплячі й свистячі утворюють пари [ш] — [c], [с΄]; [ч] — [ц], [ц΄]; [ж] — [з], [з΄]; [дж] — [дз], [дз΄].

Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
с + ш — [ш:]: винісши – [ви́нˊіш:и],
з + ж — [ж:]: зжати –[ж:а́ти],
з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бе^ижшу́мний],
з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:и́ти],
з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бе^ижчи́нство],
з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шче^ипи́ти^е],
з + дж — [ждж]: з джерела [ждже^ире^ила́].

 

Шиплячі приголосні перед свистячими вимовляються як парні їм свистячі.
Шиплячий + свистячий → свистячий + свистячий:
ш + с΄ — [с΄:]: милуєшся [ми^елу́йе^ис:а],
ж + с΄ — [з΄с΄]: поріжся [по^урˊі́зˊсˊа],
ч + с΄ — [ц΄с΄]: мучся [муцˊсˊа],
ш + ц΄ — [с΄ц΄]: дошці [до́сˊцˊі],
ж + ц΄ — [з΄ц΄]: мережці [ме^ире́зˊцˊі],
ч + ц΄ — [ц΄:]: качці [ка́цˊ:і].

т + с — [ц]: братство – [брáцтво],
тˊ + сˊ— [цˊ:]: учіться – [уч’і́цˊ:a],
т + ц — [ц:]: коритце [кори́ц:е^и],
т + ч — [ч:]: вотчина – [вóч:иена],
т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багáчшати^e],
т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багáч:ати^e].

 

Правопис приголосних у кінці префіксів
Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються.
У кінці префіксів роз-, без-, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: [росписка] розписка, [росада] розсада, [рожжарити] розжарити, [рожчистити] розчистити, [бесхмарний] безхмарний.	Увага! В українській мові префіксів рос-, бес- немає.
В кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: відпустити, одкинути, надколоти, підпис.
Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо префікс з-: [жжати] зжати, [ссунути] зсунути, [жчистити] зчистити, [жшити] зшити.	Перед к, ф, п, т, х (кафе “Птах”) префікс з змінюється на с-: скинути, сформувати, спідлоба, стерти, схил.
Чергування приголосних
Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з’являється інший, тобто відбувається чергування звуків. Звуки чергуються від того, що змінюється місце їхнього творення.
Характерні такі чергування приголосних: г — з — ж (нога — нозі — ніженька); к — ц — ч (рука — руці — рученька); х — с — ш (вухо — у вусі — вушенько); ґ—дз—дж (ґерлиґа — ґерлидзі—ґерлидженька). Задньоротові г, к, х, ґ переходять у зубні з, ц, с, дз (свистячі) й піднебінні ж, ч, ш, дж (шиплячі)

 

Завдання:

1.     Зробити конспект лекції.

2.     Виконати завдання (ТЕСТ)

Тестовий блок Тестові завдання 1. Фонетика. Фонологія. Диференційні ознаки фонем сучасної української літературної мови

1. Фонетика – це розділ мовознавства, що вивчає:

а) морфемний склад слова;

б) звуковий склад мови;

в) лексичне значення слова.

2.     До активних мовних органів належать:

а) голосові зв'язки, м’яке піднебіння, язик, губи;

б) тверде і м'яке піднебіння, язик, губи, зуби;

в) голосові зв'язки, язик, губи, зуби.

3.     Найважливішим органом для утворення звуків є:

а) ротова порожнина;

б) носова порожнина;

в) гортань.

4.     Найактивнішим органом у ротовій порожнині є:

а) губи;

б) м'яке піднебіння;

в) язик.

5.     У фонетичній системі української мови функціонують:

а) 32 фонеми;

б) 33 фонеми;

в) 36 фонем;

г) 38 фонем.

6.     Звуки, при творенні яких голос переважає над шумом, називаються:

а) дзвінкими;

б) сонорними;

в) глухими.

7.     За способом творення приголосні поділяються на:

а) губні, язикові, глоткові;

б) проривні, фрикативні, африкати, вібранти;

в) дзвінкі, глухі.

8.     У якому рядку подано всі голосні заднього ряду:

а) [о], [е], [і];

б) [и], [а], [е];

в) [у], [і], [о];

г) [а], [о], [у].

9. У якому рядку подано всі голосні середнього піднесення:

а) [і], [и];

б) [е], [о];

в) [і], [о];

г) [а], [е].

10. Виберіть рядок, у якому подано тільки губні приголосні:

а) [ф], [в], [м], [п], [т];

б) [в], [л], [м], [н], [р];

в) [б], [д], [ж], [х], [т];

г) [м], [в], [ф], [б], [п].

11. Виберіть рядок, у якому подано тільки дзвінкі приголосні:

а) [б], [г], [ж], [с], [к];

б) [л], [в], [ш], [дж], [з];

в) [дз], [ж], [б], [г], [д];

г) [з], [в], [ж], [б], [д].

12. Виберіть рядок, у якому подано тільки сонорні приголосні:

а) [ф], [в], [л], [й], [р];

б) [б], [р], [м], [в], [л];

в) [р], [н], [л], [й], [м];

13. Виділіть рядок, у якому позначено голосні, що не змінюють своєї якості у слабкій позиції:

а) [а], [о], [у];

б) [і], [е], [у];

в) [а], [у], [и];

г) [і], [у], [а].

14.  У якому рядку подано голосні звуки, що можуть бути нескладотворчими:

а) [і], [у].

б) [е], [у].

в) [і], [и].

г) [у], [и].

15. Уподібнення вимови одного приголосного звука до вимови іншого, сусіднього з ним, називається:

а) акомодацією;

б) асиміляцією;

в) дисиміляцією.

16. У словах якого рядка (рядків) відбулася регресивна асиміляція?

а) стежка, боротьба, вокзал, сіллю;

б) просьба, сказати, безхмарний, принісши;

в) спитати, дочці, бджола, тінню;

г) рушник, молотьба, анекдот, рибка.

17.  Слова якого рядка мають більше букв, ніж звуків:

а) ячмінь, кукурудза, площа, маяк;

б) людина, яблуко, мрія, дощ;

в) дзвоник, льон, джміль, мільйон;

г) явір, джерело, м’ята, лекція.

18. У словах якого рядка (рядків) відбувається регресивна асиміляція за глухістю:

а) сказати, з хати, рибка, розписка;

б) зсушити, з тобою, легко, нігті;

в) кігті, книжка, зсипати, вогко;

г) сережка, безхарактерний, з татом, схопити.

19. У словах якого рядка (рядків) відбувається регресивна асиміляція за місцем і способом творення:

а) анекдот, щастя, пісня, усміхається;

б) без шуму, безжалісний, козаччина, у пляшці;

в) здається, у сорочці, без клопоту, безсмертя;

г) квітчастий, косьба, хоч би, ось де.

20. У словах якого рядка (рядків) відбувається регресивна асиміляція за м'якістю:

а) Дніпро, кузня, співати, пісня;

б) радість, відлітати, на землі, свято;

в) твір, дзвін, сміх, у борошні;

г) цвях, схід, розділити, сніг.

 

                           Група П-21                 23.08.2022

Українська мова

Тема:  Числівник. Відмінювання числівників.

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання:

1.     зробити конспект, користуючись презентацією.

2.     пройти тест за посиланням, скинути скрін оцінки з екрана.

https://onlinetestpad.com/ua/test/130591-chisl%D1%96vnik-yak-chastina-movi

                              П-41 23.08.2022

Д-21 23.08.2022   Літературна мова. Мовні норми

Теоретичний блок

План

1.     Головні ознаки літературної мови.

2.     Лексичні норми.

3.     Граматичні норми.

4.     Стилістичні норми.

5.     Орфографічні норми.

6.     Культура мовлення під час дискусії.

 

1. Мовні норми – це сукупність загальноприйнятих, усталених правил, які діють у мовній системі, усній і писемній формі спілкування.    Це історично сформований, вироблений літературною традицією стандарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових комунікативних різновидах [32].

Розрізняють такі типи  мовних норм:

– орфоепічні (регулює усталену вимову звуків, звукосполучень);

– акцентуаційні (усталене наголошування);

– лексичні та фразеологічні (упорядковують вживання слів і стійких словосполучень залежно від їх значення);

– морфологічні (правильне вживання морфем та граматичних форм: найперший (а не самий перший,  завідувач  (а не завідуючий));

– синтаксичні (визначають правильну побудову словосполучень і речень (повідомлення надіслані за призначенням (а не за призначенням повідомлення надіслані), оскільки такий порядок слів не характерний для української мови);

– орфографічні (нормативність правопису);

– пунктуаційні (вживання розділових знаків);

-    стилістичні (регулюють вживання мовних засобів відповідно до сфери, ситуації спілкування: (з характеристики: Він кваліфікований працівник (а не добрий роботяга)).

         Опанування норм літературної мови сприяє підвищенню культури мовлення, формує відповідний мовний смак.

         2. Лексичні норми – регламентують правила слововживання. Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками: незнанням точного лексичного значення слова; невміння вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, незнанням синонімічного багатства мови.

         Синоніми: тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через це точності слів надається важливе значення. Українська мова багата на абсолютні синоніми, але з двох слів для називання того самого поняття найчастіше перевагу надають іншомовному, запозиченому (напр. вистава – шоу, відстань – дистанція, вступник – абітурієнт, життєпис – біографія).

         Пароніми: важливо розрізняти між собою слова, які мають подібність у морфологічній будові, але розрізняються за значенням (напр. кампанія – компанія, особистий – особовий, тактовний – тактичний, вникати – уникати). Відхиленням від лексичних норм є вживання кальок – спотворених запозичень з російської мови (напр.: безналічний, лідирувати, обвинувачення, учбовий, підписка, торжества).

1.                Граматичні норми – визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень. Особливу увагу слід звертати на активні дієприкметники, які не стали фактом української мови (напр. вражаючий – який вражає,  виступаючий – промовець, слідуючий – наступний).

2.                Стилістичні норми – регулюють вживання мовних засобів відповідно до мовного стилю. Для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення під впливом російської мови (напр. брати участь – приймати участь, порядок денний – повістка денна, витяг із протоколу – виписка з протоколу).

3.                     Орфографічні норми – встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс, вживання великої і малої літери, вживання апострофа, правила правопису слів іншомовного походження тощо.

         Пунктуаційні норми – це система правил, що регулюють вживання розділових знаків.

4.                     Ділова дискусія – це обмін думками стосовно якогось питання з дотриманням певних правил і за участю всіх або окремих її учасників. Мета такої дискусії – обговорення можливих варіантів розв’язання проблеми, обговорення протилежних точок зору щодо спірних питань, поширення нової інформації [33].

         Організація дискусії передбачає три етапи:

-      підготовчий. На цьому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу, визначити час і місце проведення дискусії. 

         Тему краще сформулювати проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п’яти питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ.

– основний. На цьому етапі обговорюються ті питання, які було винесено на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Учасники дискусії мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. Кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. Усі повинні поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не можна перебивати того, хто виступає.

-                  заключний. Це етап підбиття підсумків. Підсумовує ведучий   (здебільшого).

         Як правило, дискусія не повинна тривати понад три години. Для повідомлень надається 15-20 хвилин, для виступу – 3-5. У жодному разі не можна під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного стосунку до питань, що розглядаються. У процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

-                   усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;

-                   не пропустити жодного важливого фактора;

-                   усі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;

-                   ніхто не відхилявся від суті справи;

-                   було відзначено, в яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких - ні.  Основні правила ведення дискусії:

Говорити по черзі.

Не переривати того, хто говорить.

Критикувати ідеї, а не особу.

Поважати всі висловлені думки.

Не змінювати тему дискусії.

         Усі мають однаковий час на виступ.

 

Практичний блок

Зробити опорний конспект лекції.

Завдання 1. Уявіть, що вам потрібно подякувати колезі за послугу, яку для вас було зроблено. Як це краще зробити? Змоделюйте ситуацію.

 

Завдання 2. Доберіть синоніми до поданих слів:

Аргумент, пріоритет, стимул, експеримент, компенсація, авторитет, ідентичний, аванс, безапеляційно, дефект.

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 3. Складіть речення з поданими словами: замісник – заступник, багато – чимало, загальний – спільний, положення – становище – стан, наступний – подальший, екземпляр – примірник.

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

 

                                                     Д-21,          П-41

 27.08.2022

Складання професійних документів

 

         Теоретичний блок

План

1.      Загальні вимоги до складання документів.

2.      Реквізити тексту документа.

3.      Укладання документів щодо особового складу (заява, автобіографія, резюме, характеристика).

4.      Текстове оформлення довідково-інформаційних документів (довідка, службова записка, протокол, витяг з протоколу, звіт, оголошення).

5.      Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.

 

     1. Документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу [22].

         Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:

– за найменуванням: заяви, інструкції, листи, телефонограми та ін.;

– за походженням: службові та приватні;

– за місцем укладання: внутрішні та зовнішні;

– за напрямом: вхідні та вихідні;

– за формою: стандартні (типові), нестандартні, індивідуальні;

– за призначенням: статутні, розпорядчі, виконавчі та інформаційні [8].

         Статутні – з коротким викладом змісту статуту організації чи установи. Розпорядчі – подають інформацію про організацію роботи установи, закладу чи підприємства. Виконавчі – містять план або напрям виконання певного обсягу.

 – за терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже      термінові;

– за ступенем гласності: звичайні, секретні, цілком секретні;

– за стадіями створення: оригінали, дублікати, копії;

– за терміном зберігання: тимчасового (10 років), тривалого (понад 10    років), постійного зберігання.

         Головний елемент документа – текст. Крім параграфів та пунктів у тексті, виділяються абзаци. Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення. Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми. Нормативним можна вважати абзац із трьох чи п’яти речень.

         Текст документа повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень. Він поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у закінченні вказується мета, заради якої складено документ [22].

    2. Документи з високим рівнем стандартизації  складаються за затвердженою формою. Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами. Для оформлення організаційно-розпорядчих документів використовуються наступні реквізити:

1. Державний Герб України (для державних організацій).

2. Емблема (логотип, фірмовий знак) організації.

3. Зображення нагород.

4. Код організації за класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5. Код форми документа (за УКУД).

6. Назва міністерства чи відомства (для державних організацій).

7. Назва організації автора документа.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, вихідні дані електронних засобів зв’язку, номер рахунка та назва банку.

10. Назва документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс та дату вхідного документа.

14. Місце укладання та видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Позначка про контроль.

21. Текст.

22. Позначка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Віза.

26. Відбиток печатки.

27. Позначка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Позначка про виконання документа та направлення його до справи.

30. Позначка про перенесення даних на машинний носій.

31. Позначка про надходження.

         Наявність того чи іншого реквізиту документа зумовлена назвою його виду,  призначенням,  змістом  та  підпорядкуванням  вищому  органу.

Реквізити бувають постійні (для виготовлення уніфікованих форм чи бланків) і змінні (які використовуються під час їх безпосереднього укладання).

3.  Документація щодо особового складу.

     Заява – це документ, у якому службова чи приватна особа звертається до керівної особи з проханням чи пропозицією. За походженням заяви бувають службові та особисті.

    Реквізити:

1. Адресат (з великої літери праворуч) – назва установи, посада, прізвище та ініціали керівника, на ім’я якого подається заява, у Д. відмінку.

2. Адресант (без прийменника) – прізвище, ім’я та ім’я по батькові (ініціали), домашня адреса (посада) особи, яка звертається із заявою, у Р. відмінку (без крапки в кінці останнього слова).

3. Назва документа.

4. Текст (з великої букви, з абзацу).

5. Додаток (підстава): перелік інших документів, доданих до заяви на підтвердження її правомірності.

6. Дата написання (ліворуч).

7. Підпис адресанта (праворуч).

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви  є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

        Якщо прізвища адресата і адресанта співзвучні або однакові, то між ними пишеться прийменник від.

ЗРАЗОК ЗАЯВИ

                                                      Ректорові Київського національного

                                                           університету імені Тараса Шевченка

                             Леоніду СЕМЕНЮКУ

                                                        АНДРУЩЕНКО Ірини Володимирівни,

                                    що  проживає за адресою:

                                        вул. Миру, 17 кв. 39, м. Київ;

              тел. 486-77-67

 

ЗАЯВА

       Прошу призначити мене на посаду завідувачки кафедри української          філології з 01 вересня 2022 року, оскільки я захистила дисертацію і маю ступінь кандидата наук.

       До заяви додаю:

1.                Трудову книжку.

2.                Диплом кандидата наук.

3.                Рекомендаційний лист.

27.08.2022                                                      ВЛАСНОРУЧНИЙ ПІДПИС

 

ЗАВДАННЯ:

1.     Зробити опорний конспект лекції.

2.     Оформіть документ, у якому висловлено прохання надати відпустку без збереження заробітної плати і до якого додано відповідні документи.

 

 П-31                   22.08.2022                                                                  

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

 

 

Кількість годин –2

 

ТЕМА Фонетика і фонологія. Звуки мовлення, їх творення, мовний апарат

 

МЕТА: ознайомити з поняттям фонетика і фонологія, мовний апарат; обrрунтувати особливості творення звуків, будови мовного апарату; розвивати вміння класифікувати звуки мовлення; виховувати національно мовну особистість.

 

Тезаурус(ключові поняття і терміни)фонетика, фонологія, звуки мови, мовний апарат, фонема

 

ТЗН, наочність опорна схема «Звуки мови», презентація «Звуки мовлення»

 

План лекції

1.Педмет фонетики і фонології

2.Ознаки культури мовлення

3.Фонема. Звуки мовлення, особливості творення

4. Будова мовного апарату.

 

Література

1.     Бевзенко С.П. Сучасна українська мова: синтаксис: навч.посіб./ С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин.–Київ:Вища шк.., 2005.–270с.

2.     Козачук Г.О. Українська мова : Практикум: навч. посіб./Г.О. Козачук. –Київ: Вища шк., 2008. – 414с

3.     Українська мова. Підручник для 10-11 класів / Українська мова 10-11 клас /О.М. Біляєв, Л.М. Симоненкова, Л.В. Скуратівський, Г.Т. Шелехова.– Київ: Освiта,2004.– 384 с.

4.     Ужченко В.Д. Сучасна українська мова: збірник вправ і завдань: навч.посіб./ В.Д.Ужченко.–Київ: Вища школа, 2006.– 286с.

 

 

ТЕМА: Фонетика і фонологія. Культура мовлення. Звуки мовлення , їх творення, мовний апарат. Фонема як мовна одиниця

План

1.Педмет фонетики і фонології

2.Ознаки культури мовлення

3.Фонема. Звуки мовлення, особливості творення

4. Будова мовного апарату.

 

1.     Предмет фонетики і фонології

 Фонетика (від грец. φωνητικος – звуковий, голосовий) – розділ мовознавства, що вивчає звукову систему мови в зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою. У вузькому розумінні у фонетиці вивчають артикуляційні й акустичні особливості звуків мови, закономірності їх сполучуваності у мовленнєвому потоці, пов՚язані з ними позиційні зміни, наголос, інтонацію, членування мовленнєвого потоку на склади, а також більші відрізки. Це власне фонетичний аспект вивчення звукової сторони мови. Та для використання мови як засобу спілкування першорядне значення має функціональний, або лінгвістичний, аспект звуків мови. Він полягає у з՚ясуванні тієї ролі, яку звуки виконують у формуванні, розпізнаванні і розрізнюванні значущих мовних одиниць – морфем, слів та їх форм. Функціональний аспект звуків мови виступає предметом вивчення у фонології (від грец. φωνή – звук і λόγος – слово, вчення), яку деякі мовознавці вважають самостійною лінгвістичною дисципліною і протиставляють її фонетиці.

2.Ознаки культури мовлення

Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови –  це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Якщо норма існує на рівні «правильно-неправильно», то культура мови - на рівні «краще, точніше, доречніше». Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

Типи  мовних норм

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови);

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування);

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.);

4. Лексичні (норми правильного слововживання);

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників);

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Комунікативні ознаки культури мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

Правильність – визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).

Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов՚язана з такою ознакою, як лаконічність, яку репрезентує крилатий вислів: «Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо».

Важливим критерієм бездоганності мовлення є його послідовність, себто логічність. Щоб виклад думок був послідовним (логічним), насамперед треба скласти план або тези висловлювання, в яких була би внутрішня закономірність, послідовність, вмотивованість, що відповідають законам логіки.

Точність великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Висловлюючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають змісту, зокрема варто користуватися словником синонімів, тлумачним словником тощо. Отже, точність – «це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між членами речень».

Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки у межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення. Якомога повніше треба використовувати емоційно-образну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати своє мовлення синонімами, фразеологізмами.

Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.

Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника в тактовній формі.

Усі названі комунікативні ознаки (критерії") культури мовлення тісно пов'язані між собою, і засвоювати їх треба в цілому. Висока культура мовлення - суттєвий показник загальної культури і її велика перспектива. З неї починається кар'єрне зростання особистості.

 

3.Звуки мовлення, особливості творення. Поняття про фонему і фонологію.

 Аналізуючи мовленнєвий потік, можна переконатися, що існує величезна кількість звуків, які характеризуються різними акустичними та фізіологічними властивостями. Однак для спілкування мають значення не всі мовні звуки та їх різновиди, а лише основні, або звукові типи, із зміною яких пов’язана зміна значення слів і їх форм. Такі звукові типи називаються фонемами.

 Фонема – це мінімальна фонетична одиниця мови, за допомогою якої розрізняються значення морфем і слів. Так, якщо слово метати вимовити зі звуком [е и ] або [и е ], то значення його не зміниться. Тобто, зміна [е] на [е и ] або [и е ] не є істотно важливою в процесі спілкування. Однак, заміна [е] на [о] вносить нове значення у слово: метати – мотати.

 Отже, /е/ та /о/ є різними фонемами, бо заміна однієї фонеми іншою веде до зміни лексичного значення слова ( наприклад, бики – боки, брат – брак, бути – дути).

Поняття фонема і звук не тотожні. Різниця між звуками і фонемами:

1)звуки – фізичне явище (це коливання повітря), фонеми – ідеальне (існують у нашій уяві як еталони, з якими кожен раз зіставляємо почуті звуки мови); 2)звуки – індивідуальне явище (кожен мовець звуки в тому самому слові промовляє по-своєму, залежно від особливостей голосу, індивідуального тембру, манери говоріння тощо), фонеми – соціальне (їх усі сприймають однаково);

3)звуків – безліч, фонем – обмежена кількість;

4)звук – величина залежна (він звучить по-різному залежно від позиції у слові), фонема – величина стала (вона сприймається однаково незалежно від позиції і звучання);

 5) один звук може передавати дві фонеми (в українській мові є довгі звуки, але довгих фонем немає);

6)звук може не вимовлятись, випасти, але фонему ми домислюємо, наприклад: шістсот, шістнадцять.

Фонема – одиниця мови, а звук – одиниця мовлення. Оскільки мова і мовлення – поняття взаємопов’язані, то фонема і звук тісно пов’язані між собою. Цей зв’язок полягає у тому, що кожна фонема реалізується у мовленні у певному звукові, а звук є матеріальним виявом фонеми. Так, у словах весна і навесні фонема /е/ реалізується у звуках [е и ] і [и е ].

Матеріальною основою мовлення є звуки людського голосу, що утворюються внаслідок роботи мовних органів (мовного апарату) –дихального апарату, гортані й надгортанної порожнини (так званої надставної труби). Рухи і відповідні позиції органів мовлення, пов'язані з вимовою того чи того звука, називають артикуляцією (від лат. articulatio – розчленовано вимовляти). Мовний апарат – це сукупність органів людини, необхідних для виробництва мови. Створюються звуки при проходженні повітря через апарат і мовлення, внаслідок роботи апарату. До апарату мовлення належить увесь дихальний тракт і всі органи вздовж нього – від губ до легенів.

У фонологічній системі сучасної української мови нараховують 38 фонем: 6 голосних і 32 приголосні.  Голосні фонеми: /а, о, у, и, і, е/ Приголосні фонеми: /б, п, в, м, ф, д, д′, т, т′, з, з′, с, с′, ж, ч, ш, дж, дз, дз′, ц, ц′, р, р′, л, л′, н, н′, й, ґ, к, х, г/

4.  Будова мовленнєвого апарату

Апарат мовлення складається з трьох груп органів, з трьох поверхів.

 Органи дихання (легені, бронхи і трахея, або дихальне горло) не беруть безпосередньої участі в звукоутворенні. В органах дихання, які називають нижнім поверхом мовленнєвого апарату, виникає повітряний струмінь, за допомогою якого створюються коливання, необхідні для звукоутворення. У момент мовлення людина від звичайного дихання переходить на так зване «мовленнєве»: повітря виходить у надгортанні порожнини поштовхами, кількість яких співвідносна з кількістю складів. До безпосередніх органів артикуляції належать гортань і три надгортанні порожнини: глоткова, або фарингальна, ротова і носова. Струмінь повітря з легенів через трахею потрапляє в гортань–середній поверх мовленнєвого апарату. Тут він натрапляє на першу перепону – тісно зімкнені голосові зв'язки, що являють собою два м'язи, прикріплені горизонтально поперек гортані, з краями, покритими слизовими оболонками. Отвір між голосовими зв'язками називається голосово ю щілиною . Напружені голосові зв'язки, подібно до натягнутих струн, під великим тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль в утворенні голос у різної сили і висоти. Розслаблені голосові  зв'язки не мають такої здатності. Голос відіграє велику роль при творенні голосних, дзвінких і сонорних приголосних. Отже, основна функція гортані полягає в голосоутворенні.

Найважливішим органом для утворення звуків є ротова порожнина. Вона являє собою резонатор, обсяг і форма якого змінюються завдяки рухові і зміні позиції Незмінна носова порожнина використовується при творенні лише невеликої кількості носових (нозалізованих) звуків – як приголосних (м, н), такі голосних. Носові голосні є, наприклад, у польській мові, у французькій та ін. При утворенні носових звуків носова порожнина лише підключається як додатковий резонатор до двох інших порожнин. Ротова ж порожнина завдяки своїй великій змінності є місцем творення панівної більшості звуків усіх мов, використовуючись і як резонатор, і як джерело різноманітних шумів.

Всі органи мовлення діляться на активні, що є рухомими, і пасивні, нездатні до переміщень.

До активних органів мовлення належать легені, голосові зв'язки, язик, м'яке піднебіння, язичок і губи. В деяких випадках активною стає також задня стінка зіва. Зокрема вона є активною при утворенні українського фарингального звука г (голова, голос).

До пасивних органів належать зокрема зуби, альвеоли, тверде піднебіння, носова порожнина.

 

 

       КЛАСИФІКАЦІЯ      ГОЛОСНИХ  ФОНЕМ

 

 

 

 КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИГОЛОСНИХ ФОНЕМ

 

 

 

 

ЗАВДАННЯ:

1.   Зробити опорний конспект лекції.

2.     Підготуватися до усних відповідей на питання плану. (2бали)

3.     Виконати практичну роботу (3 бали)

 

1.     Дайте повну характеристики голосних фонем у таких словах (за зразком):

 

Сад - /а/ - голосний, наголошений, лабіалізований, задній ряд, низьке підняття.

Сонце, радість, проїзд.

 2.     Випишіть з тексту сонорні та шумні приголосні:

 

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей - світочів, що стають дорогими для всього людства.

 

 

 

 

 

 

 

 Група П-31

20.08.2022

 

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

 

Кількість годин –2

 

ТЕМА Вступ. Відомості про українську мову. Стилістика і культура мовлення. Поняття літературної мови.

 

МЕТА: ознайомити з поняттям мова, літературна мова, мовні норми; обrрунтувати важливість значення мови, зокрема рідної, у формуванні духовного світу людини, а також як  найважливішого засобу самовираження людської індивідуальності; розвивати вміння висловлювати власну думку; виховувати національно мовну особистість.

 

Тезаурус (ключові поняття і терміни) мова, літературна мова, функції мови, мовні норми

 

ТЗН, наочність презентація «Роль української мови  у становленні особистості», відеоролик «Українська мова–15 цікавих фактів»

 

План лекції

1.Мова як суспільне явище. Українська мова – національна мова українського народу.

2.Поняття літературної мови. Мовні норми

3.Виникнення і розвиток письма

Література

1.     Бевзенко С.П. Сучасна українська мова: синтаксис: навч.посіб./ С.П.Бевзенко, Л.П. Литвин.–Київ:Вища шк.., 2005.–270с.

2.     Українська мова. Підручник для 10-11 класів / Українська мова 10-11 клас /О.М. Біляєв, Л.М. Симоненкова, Л.В. Скуратівський, Г.Т. Шелехова.– Київ: Освiта,2004.– 384 с.

3.     Український правопис / НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – Київ: Наукова думка, 2015. – 288 с.

4.     Ужченко В.Д. Сучасна українська мова: збірник вправ і завдань: навч.посіб./ В.Д.Ужченко.–Київ: Вища школа, 2006.– 286с.

 

Тема: Вступ. Відомості про українську мову. Стилістика і культура мовлення. Поняття літературної мови.

1.Мова як суспільне явище. Українська мова-національна мова українського народу.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Мова є одним із найсильніших інтегруючих засобів на шляху витворення нації – найвищої природної форми об’єднання людей; вона забезпечує нормальне функціонування національного організму в усіх його виявах – політичному, економічному, культурному та ін. Врешті, мова – головна ознака нації виражає єдність держави. У статті 10 КОНСТИТУЦІЇ України записано:  

національна мова – це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації.

Національною мовою української нації є українська мова.

 Діалект (від грец. dialektos – розмова, говір) – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Відповідно, різновидами діалектів є:

1. територіальні; 2. соціальні (професійні та групові жаргони, арго тощо). 2.Літературна мова – це унормована, загальноприйнята форма національної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує найрізноманітніші сфери людської діяльності:  державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується уніфікованістю, стандартністю, розвиненою системою стилів.

 Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі. На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку літературної мови:

 · Розширення суспільних функцій(швидше бажане), сфер застосування, входження в нові галузі знань;

· Поповнення великою кількістю номінативних сполучень, що відображають реалії економічного та суспільно життя правова держава, соціальний захист, відкритий чемпіонат;

 · Поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів перемовини, летовище, намет,

· Інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології сертифікат, менеджмент, раунд, принтер,

· Переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної електорат, ротація, інвестор, ліцензія

· Посилення явища інтернаціоналізації українського словотвору: автошоу, експрес-тест, допінг-контроль, прес-секретар, хіт-парад

 · Намагання вилучити ті іншомовні слова, які стали органічними компонентами вертоліт – гвинтокрил, аеродром – литовище, фотографія – світлина

· Намагання звільнитися від тотального впливу російської мови

· Зближення діалектів з літературною мовою.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський - автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-Чарівник"). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів української мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується Останні три типи мовних норм називаються правописними.

 

 Поняття  мовної норми.  Види мовних норм.

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – одна з головних ознак української літературної мови.   

 

    Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил, що сформувалися в процесі історичного розвитку суспільства та національно-культурних особливостей суспільної комунікації, яких повинні дотримуватися мовці підчас усного або писемного спілкування. Задля досягнення цієї мети необхідно добре знати всі розділи мовної системи. Це забезпечить правильність усного та писемного мовлення. А для того щоб говорити і писати добре, необхідно добирати в кожній мовленнєвій ситуації такі мовні засоби, щоб вони були найбільш вдалими і доречними саме для даних конкретних обставин спілкування. Порушення мовних норм призводить не тільки до появи мовних помилок, а й досить часто утруднює сприйняття почутого чи написаного тим, хто слухає або читає його. Іноді дотримання мовних норм має і більше значення, особливо тоді, коли, наприклад, у судовому засіданні вирішується те чи юридичне питання.

   Мовні норми характеризуються:

 - системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

 - стабільністю (не можуть часто змінюватися).

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови).

2. Акцентуаційні.

3. Морфологічні

4. Лексичні (норми правильного слововживання);

5 Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників)/;

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

 Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

 

    Усі мовні норми можна поділити на такі три групи: ті, що обслуговують винятково усне мовлення; ті, що обслуговують винятково писемне мовлення; ті, що обслуговують обидві форми літературної мови.

 

До першої групи належать орфоепічні норми, які регулюють правильну вимову звуків і звукосполучень, а також постановку наголосу в словах. Наприклад, у звуки [дж], [дз] вимовляються злито, приголосні перед [е], [и] вимовляються твердо, а в ненаголошеній позиції [о] ніколи не наближується до [а]; крім того, правильна постановка наголосу у словах типу áтласний і атлáсний, харáктерний і характéрний, зáв’язка і зав’я́зка, лю́тневий і лютнéвий визначає їх лексичне значення та можливість сполучатися з іншими словами в контексті словосполучень та речень. Правильну постановку наголосу в словах регулює різновид орфоепічних норм – акцентологічні норми.

 

     До другої групи належать орфографічні та пунктуаційні норми. Орфографічні норми регулюють правильне нписання слів, а пунктуаційні – правильну постановку розділових знаків у реченні. Так, наприклад, слово портьє́ра в українській мові пишеться з м’яким знаком, а слово прем’є́р – з апострофом; слово суспíльно корúсний пишеться окремо, а суспíльно-політúчний – через дефіс. Інші написання цих слів вважаються помилковими, тобто такими, що не відповідають сучасним нормам української орфографії. Окремим різновидом орфографічних є графічні норми, що визначають передачу усного мовлення на письмі відповідно до тих графічних засобів, що властиві конкретній мові. Наприклад, для позначення твердої роздільної вимови в українській мові є апостроф, а в російській мові – розділовий твердий знак (наприклад, укр. без’язúкий і рос. безъязы́кий). Мішанина й плутанина графічних знаків однієї мови з іншими є порушенням графічних норм.

   Третю групу норм представляють лексичні, граматичні і стилістичні норми.

    Лексичні норми регулюють вживання слів у властивих їм значеннях та правильне поєднання слів за змістом у словосполученнях і реченнях. Так, у словосполученні ефектúвний зáсіб прóти кáшлю вживання прикметника ефектúвний є нормою, а її порушенням було б вживання в цьому контексті паронімічного слова ефéктний. Словосполучення читáти кнúжку і читáти дощ є правильно побудованими з граматичного погляду, але в другому випадку порушено лексичну норму, тому що слово дощ за своїм змістом не сполучається зі словом читáти. Окремим різновидом лексичних є норми фразеологічні, що визначають відповідність структурних компонентів фразеологізмів мовній традиції. Наприклад, нормативними фразеологічними словосполученнями є впадáти в óчі і спало на дýмку, а порушенням фразеологічних норм є вживання конструкцій кúдатися в óчі та прийшлó в гóлову.

    Граматичні норми чітко поділяються на морфологічні та синтаксичні.

    Морфологічні норми регулюють правильне творення й уживання слів та їх форм. Так, правильними, з погляду морфологічних норм є конструкції: рожéвий фламíнго, більш затишнá кімнáта, найголовнíше питáння, до шістдесятú кіломéтрів, сóрок два студéнти, смія΄тися з ньóго, у могó брáта; водá, що течé; стоячú бíля дóшки, а помилковими конструкціями є рожéве фламíнго, більш затишнíша кімнáта, сáме головнé питáння, до шістúдесяти кіломéтрів, сміятися з його, у мойóго брáта, текýча водá, стóя бíля дóшки. У першому словосполученні невідмінюваний іменник фламíнго належить до чоловічого роду, оскільки означає назву тварини, тому узгоджуваний з ним прикметник теж повинен мати форму чоловічого роду; у другому словосполученні складена форма вищого ступеня порівняння прикметника утворюється додаванням до нульового ступеня прислівника більш. Однак часто мовці використовують для вираження збільшеної ознаки одночасно два засоби: суфікс –іш- та прислівник більш; у третьому словосполученні для творення найвищого ступеня порівняння прикметника необхідно додати до основи вищого префікс най- (проста форма) або слово найбільш до нульового ступеня, а використання означального займенника сам (сáмий) суперечить морфологічним нормам сучасної української літературної мови; у четвертому словосполученні необхідно пам’ятати, що при відмінюванні числівників п’ятдеся΄т – вісімдеся΄т змінюється тільки друга частина –десят, а перша залишається незмінною. Таке помилкове вживання числівникових форм виникає під впливом граматичних норм російської мови, де змінюються обидві частини. У наступних словосполученнях нормативним є вживання в родовому відмінку однини з прийменником займенника він з приставним –н, а форми з йóго та мойóго є просторічними. Конструкції водá, що течé та стоячú бíля дóшки є нормативними, оскільки для української мови порушенням морфологічних норм є вживання активних дієприкметників теперішнього часу (у значній кількості випадків) з суфіксами –уч-, -ач- та дієприслівників з суфіксами –а (-я).

   Синтаксичні норми сучасної української літературної мови відповідають за правильну побудову слів та словосполучень відповідно до тих моделей (схем), що визначені синтаксисом української мови. Нормативними є словосполучення дебáти з питáнь, на вáше прохáння, а ненормативними – дебáти по питáнням та за вáшим прохáнням.

     Стилістичні норми регулюють добирання мовних засобів, що відповідають стилю висловлювання, тобто конкретній мовленнєвій ситуації. Це означає, що для офіційно-ділового стилю нормативним є вживання штампів типу у зв’язку з, відповідно до тощо, а ненормативним є вживання просторічних слів, образних (метафоричних) висловлювань тощо.

 

3.Виникнення і розвиток письма

Алфавітне письмо це механізм, за допомогою якого символи можуть використовуватися для представлення всіх окремих типів звуків мови. Алфавіт - це набір письмових символів, де кожен із них представляє окремий тип звуку або фонеми. Не всі мови мають письмову форму, і навіть серед культур, які мають усталену форму письма, існує велика кількість людей, які не здатні користуватися системою.

Важливо зазначити, що сьогодні велика кількість мов у світі використовується лише в розмовній формі і не має письмової форми. Насправді письмо - явище відносно недавнє.

Спроби людини візуально подати інформацію можна простежити на кресленнях печер, зроблених щонайменше 20 000 років тому, або на відкриттях глиняних шматків приблизно 10 000 років тому, які, як видається, були ранніми спробами бухгалтерського обліку. Ці висновки можна розглядати як попередники письма.

Найдавніша література, про яку існують чіткі докази, відома як клинопис позначені на глиняних уламках приблизно 5000 років тому.

  Слов’янську абетку створили брати Константан (у чернецтві прийняв ім’я Кирила) і Мефодій (Михайло). Саме їм випала честь стати «батьками» слов’янської писемності. Брати народились у Солуні (нині - Салоніки у Греції) в родині воєначальника. Були болгарами або греками, які добре знали слов’янську мову. Старший Мефодій продовжив справу батька - пішов на військову службу. Протягом десятиліття був правителем провінції, населеної слов’янами. Згодом став ченцем, ігуменом (очільником) монастиря.

Кирило здобув блискучу освіту в Константинополі при дворі імператора (мав прізвисько Філософ). Став бібліотекарем константинопольського патріарха Фотія, викладачем. Обидва брати уславилися проповідуванням християнської віри на землях сучасної України - в Криму і Херсонесі (або Корсуні, нині територія Севастополя). Після смерті обидва брати були проголошені святими як православною, так і католицькою церквами. Пізніше було написано «житія» про їхні діяння.

 

 

 

ЗАВДАННЯ:

1.     У зошиті для лекцій записати тему, план, зробити конспект лекції.

2.     Підготуйтеся до усної відповіді на питання плану.

3.     У зошиті для практичних занять виконати завдання:

 

Вправа 1. Розкрийте зміст понять, зіставивши суміжні: мова, мовлення, національна / літературна мова, комунікативна компетенція.

 

 

Вправа 2. Поставте наголоси в словах.

Тимчасова перепустка, вичерпна відповідь, фірмовий одяг, найцікавіший епізод, квартира з усіма вигодами, багато грошей, мої уподобання, закон про недоторканність, сільськогосподарський інститут, десятий кілометр, чотирнадцятий за списком.

 

 

Вправа 3. Перепишіть речення, поставте пропущені розділові знаки.

1. Там де Ташань робить круте коліно напроти садиби вир рибалки об’їжджають його бо він перекидає човни троян чани не купаються навіть поблизу нього й всіляко обходять прокляте місце про яке відколи існує Троянівка розповідають легенди які одна страшніша за іншу (Г.Т.).

 

Вправа 4. Подані нижче іменники запишіть у формі кличного відмінка однини. Поясніть правопис закінчень.

Алла, Анастасія, активіст, авіатор, багач, боржник, Анна, Валерія, Валеріан, аферист, агітатор, вбивець, Антоніна, Гликерія, Галактіон, буддист, адміністратор,  викладач, бунтівник, Віталій, Валентина, Дарія, Євген, актор, вузівець,  викрадач,  Варвара, Іван, гімназист, аматор, відвідувач, городник, Геннадій, Василина, Євгенія, гітарист, архітектор, гравець, відповідач, двірник, Геннадій, Галина, Євдокія, гуманіст, доброволець,  вмілість, дописувач, духівник, Ігорівна, Іванович.

 

 

 

 

 

 

 

 

         Українська мова (за професійним спрямуванням)

Група Д-21

РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРА ФАХОВОГО МОВЛЕННЯ

16.08.2022

1.1 Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення

 

Теоретичний блок

План

1.     Предмет і завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням).

2.     Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.

3.      Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенції.

4.     Функції мови, стилі мовлення.

1.      Предметом вивчення курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери.

         Завдання курсу – сформувати:

-      мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови;

-      навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

-      вміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері;

-      стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку;

-      навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів.

2.     Мова професійного спілкування – це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять [32].

         Фахова мова – це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які у цій сфері працюють [32].

         Професійна мова – це в першу чергу термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми.

      3.          Мовна професійна компетенція – це сума систематизованих знань, норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

         Мовленнєва професійна компетенція – це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації. Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговуватися усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.

         Комунікативно професійно орієнтована компетенція – це уміння володіти сумою знань про мову, вербальними й невербальними засобами спілкування; вміння застосовувати набуті знання в процесі спілкування [27].

     4.           Функції  мови

 1. Комунікативна (функція спілкування). Мова – засіб спілкування, інформаційний зв’язок у суспільстві. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування.

2. Номінативна (функція називання). Усе пізнане людиною – предмети, явища, процеси, поняття – дістає певну назву і так під цією мовною назвою існує в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших.

3. Мислетворча. Мова – засіб творення думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний: іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються в словах. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі.

4. Пізнавальна. Людина пізнає навколишній світ не тільки власним досвідом, а й через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад, засобами мови (текст, вислови, фрази, лексика) можна одержати ґрунтовні знання про космос, океан чи якусь країну, так ніколи й не відвідавши її.

5. Експресивна (виражальна). Мова надає найбільше можливостей розкрити світ емоцій та почуттів людини, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

6. Естетична. Милозвучність, гармонія форми і звучання у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. Естетичні можливості мови широкі – театр, кіно, радіо, телебачення.

7. Культорологічна. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна Людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, казки, легенди, перекази, історію, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

8. Ідентифікаційна. Мова – засіб ідентифікації мовців, засіб вияву належності їх до однієї спільноти: я такий, як вони, бо маю спільну з ними мову.

         Стилі мови

         У кожній розвинутій літературній мові сформовані суспільно-історичні різновиди мовлення – функціональні стилі.

         Стиль – це сукупність мовних засобів (лексичних, граматичних, синтаксичних), що використовуються мовцем за певних умов спілкування у тій чи іншій сфері людської діяльності (політика, наука, техніка, право, художня література, діловодство) [16].

         Розрізняють основні стилі мови: публіцистичний, офіційно-діловий, художній, науковий. Інколи виділяють виробничо-технічний та епістолярний (мова листування). В усній формі мовлення виділяють ще розмовний стиль та ораторський. Стилі поділяються на підстилі.

         Офіційно-діловий стиль.  ОДС обслуговує царину ділових стосунків і спілкування на офіційному рівні. Цей стиль вимагає точності, унормованості, стандартизації, що створює сприятливі умови функціонування державного апарату, виробничого процесу, ведення документації. З-поміж загальних вимог до текстів ОДС слід виділити точність, конкретність, лаконічність викладу інформації, відсутність образності, документованість (доказовість) тверджень, дотримання формальних вимог оформлення документів (стандартів). З мовного погляду ознаки ОДС полягають у:

-      наявності нейтральної лексики, вжитої у прямому значенні і позбавленої емоційності й образності;

-      використання спеціальної термінології (суспільно-політичної, професійно-виробничої, наукової, бухгалтерської), номенклатурних назв, скорочень, абревіатур (ЖЕК), канцеляризмів (регламентація дій, функціонування закладу, взяти активну участь);

-      вживання віддієслівних іменників (рішення, написання, заперечення, виконання, виріб,);

-      наявність іменників, які називають людей за якоюсь ознакою (свідок, замовник, позивач, подавець);

-      ланцюжкові словосполучення, що відображають різні типи залежності між особами, предметами та явищами (вживання заходів протипожежної безпеки);

-      вживання вторинних складних прийменників (похідних) (згідно з.., відповідно до…,у зв’язку з…, з метою…);

-      використання розщепленого присудка (надавати допомогу (допомогти), зробити зупинку (зупинитись), здійснити контроль (контролювати);

-      збереження прямого порядку слів

            Підстилі ОДС:

1. Дипломатичний. Використовується в міждержавному спілкуванні. Жанри – комюніке, нота, меморандум, угода, конвенція

2. Юридичний (законодавчий). Жанри – указ, закон, кодекс, устав

3. Адміністративно-канцелярський. Жанри – заява, довідка, характеристика, доручення, автобіографія, наказ [16].

 

 

Практичний блок

 1.     Уведіть у речення подані слова, за необхідності скористайтеся тлумачним словником української мови:

Спільнота, світлина, відсоток, філіжанка, добродій, зазвичай, довкілля, часопис, книгозбірня,скарбниця, навзаєм.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2.     Визначте, до яких функціональних стилів належать подані тексти. Назвіть основні ознаки офіційно-ділового стилю.

1)    Грицю!- сказав батько. Га!- сказав Гриць. Видиш оту хату? Видзу. Пам’ятай собі, се школа. Ба,- сказав Гриць. Сюди будеш ходити вчитися. Ба,- сказав Гриць.

2)    Сесія міської ради, що проходила шістнадцятого листопада, була досить насиченою. Зважаючи на те, що народні обранці зібралися незадовго до виборів, відбулося своєрідне підбиття підсумків, зокрема і щодо виконання міських програм та внесення змін до них.

3)    Після теплих літніх дощів хліба налилися колосом, пополовіли, а десь за тиждень взялися бронзою. І завирувало, заграло жовтогаряче море навкруги. Пахощі зрілого хліба особливо були відчутні вечорами, коли спадала спека і настояне на колосках повітря розтікалося селом.

4)      Мовний етикет - це узвичаєні правила, норми мовної поведінки людей в обставинах безпосереднього контактування. Серед виражальних засобів мови - типові формули звертання, вітання, прощання, побажання, подяки, поздоровлення, прохання, вибачення, співчуття тощо. Мовний етикет визначається загальною культурою спілкування. А також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, віком, статтю, емоційністю ситуації (Українська мова. Енциклопедія).

5)    Конституція України

Стаття 24

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці й винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці, здоров ‘я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3.     Розкрийте зміст поданого висловлювання, з’ясувавши спочатку значення слова «менталітет»

Національна мова є засобом вираження менталітету нації.­­­­

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Культура мовлення

1.     Виправте помилки

Прийняти участь ___________________________________________________

Повістка денна _____________________________________________________

Проводити боротьбу ________________________________________________

Міроприємства _____________________________________________________

Слідуючі члени колективу ___________________________________________

У самий найближчий час ____________________________________________

Згідно розпорядження _______________________________________________

Забезпечити рішення ________________________________________________

Запитання для самоконтролю

1.     Розкрийте зміст поняття «мова».

2.     Розкрийте питання мови професійного спрямування як навчальної дисципліни, її зміст і завдання.

3.     Назвіть форми, в яких функціонує українська літературна мова, особливості кожної з них.

4.     Що таке стиль мови? Назвіть основні стилі сучасної української літературної мови.

5.     Які ознаки офіційно-ділового стилю?

6.     Який статус має українська мова в сучасній Україні?

7.     Розкажіть по мовну і мовленнєву професійну компетенцію.

зробити конспект, виконати практичне завдання: усього 4 бали. 

СПИСОК  РЕКОМЕНДОВАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю.  Мовленнєва комунікація : навч. посіб.  Київ: Алерта, 2013. 460 с.

2. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. 3-тє вид., стереотипне.  Київ: Наукова думка, 2010. 254 с.

3. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити : навч. посіб. / за заг. ред. О. Сербенської. Львів: Світ, 2017. 304 с.

4. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : навч. посіб. Київ: Каравела, 2004. 342 с.

5. Ботвина Н. В. Ділова українська мова : офіційно-діловий та науковий стилі: навч. посіб.  Київ: Либідь, 2001. 212 с.

6. Буяльський Б. А., Оверчук А. В. Як ми спілкуємося: мовленнєвий етикет українського народу.  Вінниця: Нова книга, 2001. 96 с.

7.      Галушко В. П. Діловий протокол та ведення переговорів.  Вінниця : Нова книга, 2002.  226 с.

8. Глущик С. В., Дияк С. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. Київ: А.С.К., 2003.  400 с.

9. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови. Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць / Київський нац. економ. ун-т. Київ, 2001.  Вип. 4. С.11–14.

10. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення : навч. посіб. Вінниця: Нова книга, 2003. 340 с.

11. Д’яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Київ: Либідь, 2000. 286 с.

12. Дудик П. С. Стилістика української мови : навч. посіб.  Київ: ВЦ «Академія», 2005. 354 с.

13. Зубков М. Г. Сучасна  українська ділова  мова.  Харків: Торсінг, 2003.

384 с.

14.  Коваль А. П. Спочатку було Слово: крилаті вислови біблійського походження в українській мові. Київ: Либідь, 2001. 212 с.

15. Кочан І. М. Динаміка і кодифікація термінів з міжнародними компонентами в сучасній українській мові. Львів: Світ, 2004. 246 с.

16. Кравець Л. В. Стилістика української мови : практикум : навч. посіб. для студ. філол. спец. вищих навч. закладів / за ред. Л. І. Мацько.  Київ: Либідь, 2004. 378 с.

17.    Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: навч. посіб. для студ. іст. спец. вищих навч. закл.  2-е вид., доп.  Суми: Університетська книга, 2003.  219 с.

18. Левченко О. Науковий стиль: культура мовлення: навч. посіб.  Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2012.  204 с.

19. Мацюк 3., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб.  2-е вид. Київ: Каравела, 2008.  352 с.

20.  Михайлюк  В. О. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. Київ : ВД «Професіонал», 2005. 186 с.

21. Миронюк О. М. Історія українського мовного етикету: звертання /  НАН України; Ін-т української мови.  Київ, 2006. 166 с.

22. Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: практичний посіб.  Київ : Либідь, 1998. 296 с.

23. Палеха Ю. І. Ділова етика: навч. посіб. 4-е вид.  Київ: Кондор, 2002. 252 с.

24. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного управління : навч. посіб. Київ: Центр учбової літ-ри, 2008. 256 с.

25.  Погиба Л. Г., Грибіниченко Т. О., Голіченко Л. М. Українська мова фахового спрямування: підруч. Київ: Кондор, 2011. 352 с.

26. Пономарів О. Культура слова: мовно-стилістичні поради. Київ: Либідь, 1999. 242 с.

27. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування : навч. посіб.  Львів: Сполом, 2006. 224 с.

28. Стахів М. О. Український комунікативний етикет : навч.-метод. посіб. Київ: Знання, 2008. 248 с.

29. Токарська А. С., Кочан І. М. Культура фахового мовлення .  Львів: Світ, 2003. 312 с.

30.    Хміль Ф. І. Ділове спілкування: навч. посіб.  Київ: Академвидав, 2004.  280 с.

31. Шевчук С.В. Ділове мовлення: методичні рекомендації й зразки ділових паперів. Київ: Алерта, 2000. 592 с.

32. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підруч. 2-е вид., виправ. і доп. Київ: Алерта, 2011. 696 с.

33.    Шеломенцев В. М. Етикет і сучасна культура спілкування. 2-е вид.  Київ: Лібра, 2003.  416 с.

34.   Ющук І. П. Практичний довідник з українського правопису. Київ : Освіта, 2019. 128 с.

 

 

 

 

П-21 24.01.2022

ТЕМА:  Види складнопідряднихречень

 

 

Приклади речень з підрядними:

-         Означальними: Мова – наша зброя, якою ми служимо народові, що нас породив, вигодував і виховав.

-         З’ясувальними: Здалося, що Черниш уже бачив майора колись давно, і відчув тепер себе з ним невимушено і вільно.

-         Обставинні:

Способу дії: Слова знайдуться на мою печаль так, як знайшлися на веселу пісню.

Міри і ступеня: Ніхто так Вітчизну не любить, як син трудової землі.

Порівняльні: Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина.

Місця: Там, на Україні, де долинами тихо тече Рось, стоїть велике містечко Богуслав.

Часу: Ніколи не хвались, поки гаразд не зробиш діла.

Причини: Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти.

Наслідкові: Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Мети: Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Умови: Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, яб з них зробила золоту арфу.

Допустові: Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш.

 

ЗАВДАННЯ: ТАБЛИЦЮ ВИДІВ ПІДРЯДНИХ ЧАСТИН ЗАПИСАТИ В ЗОШИТ, ДІБРАТИ ПО 2 ПРИКЛАДИ НА КОЖЕН ВИД ПІДРЯДНОСТІ (усього 24 речення).

 

П-11 24.01.2022

Тема: Лексико-стилістичні синоніми. Антоніми. Пароніми.

ПЛАН

1. Синоніми. Класифікація синонімів.

2. Антоніми.

3. Омоніми. Види омонімів.

4. Явище паронімії в сучасній українській літературній мові.

1. Синоніми. Класифікація синонімів Синоніми (від грец. — однойменний) — це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, властивий — притаманний, баш- 5 та — вежа, вживати — користуватися. Сукупність синонімів мови називається синонімією. Слова, що мають однакове чи подібне значення, утворюють синонімічний ряд: гарний — красивий — чарівний — чудовий — приємний на вигляд — хороший — гожий — вродливий.

     Кожен компонент синонімічного ряду має щось спільне з іншими у значенні і водночас доповнює загальне значення ряду індивідуальним відтінком. У синонімічному ряді (або синонімічному гнізді) є стрижневе слово, навколо якого групуються усі інші компоненти ряду. Стрижневе слово найчіткіше виражає загальне значення синонімічного ряду: йти – крокувати, шкандибати, повзти та ін.

      Антоніми — це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. В антонімічні відношення можуть вступати в текстах слова і словосполучення різних частин мови. Антоніми об'єднуються не в ряди (як синоніми), а в пари: день — ніч, світлий — темний, рухатися — стояти, вгорі — внизу, там — тут. Слова поєднуються в антонімічні пари на основі спільного загального поняття і протилежних виявів якості, властивості, стану предметів тощо. Багатозначне слово може мати кілька антонімічних пар залежно від кількості значень, наприклад: сухий — мокрий, сухий — м'який, сухий — повний, сухий — емоційний.     

      Характерною ознакою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара – це завжди слова однієї часини мови:

  Іменники: друг – ворог, зима – літо;

Прикметники: солодкий – гіркий, високий – низький, швидкий – повільний;

Дієслова: йти – стояти, сміятися – плакати, жити – вмирати;

Прислівники: холодно – жарко; вниз – угору.

       Антоніми, як і синоніми, допомагають яскравіше, повніше й експресивніше передавати думки. Вони дають можливість контрастно характеризувати предмети, явища тощо. Особливо широко користуються антонімами, зокрема й контекстуальними, майстри художнього слова. З них утворюється стилістична фігура – антитеза. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, у результаті якого формується контраст,  протиставлення. Антитеза увиразнює текст, наприклад: Я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! Леся Українка). Антоніми у складі антитези часто трапляються в народній творчості, зокрема в піснях, казках, прислів’ях, приказках: Ситий голодного не розуміє. Багатому щастя, а вбогому – трясця. М’яко стелять, та твердо спати.

      Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми принципово відрізняються від багатозначних слів. Значення омонімів не пов'язані між собою. Омоніми з'являються внаслідок звукових змін слів у процесі розвитку мови, випадкового збігу звучання слова: ліра – музичний інструмент і ліра - грошова одиниця; жати (серпом) і жати (стиснути); за в'яз — зав'яз; не з граба — незграба.

   Омоніми: Військова рація, в цьому є рація Не з граба - незграба Захід сонця, організований захід, північний захід, гладкий – гладки,. сонце – сон це, дорога – дорога.

 

   В українській мові є слова, утворені від одного кореня за допомогою різних афіксів. Вони близькі за зовнішньою формою, звучанням, але мають різне значення. Іх називають паронімами.

    Зразки паронімів: Адресат -той, кому пишуть; адресант –той, хто пише; Ефектний –показний, виразний; ефективний –результативний; Абонент – той, хто користується абонементом; абонемент – документ про право користування чимось.

 

ВИКОНАННЯ ВПРАВ:

1.    До поданих слів дібрати синоніми: лелека, пейзаж, аргумент, оплески, азбука, флексія, хронічний, буква.

2.    Створити синонімічні склади до поданих слів (по 3 слова)

Спонсор, ………

Керівник,………

Відносини,……..

Старанний,…….

Шелестіти,……..

3.    Дібрати приклади назв художніх творів, кінофільмів з антонімами.

4.    Зі словами-омонімами замок, орган, шию, мати, ключ скласти речення.

5.    Дібрати до поданого слова слово-паронім, ввести їх у речення: Адресат;  Емігрант;  Особовий;  Ефектний;

 Відносини;  Пам’ятка; Талан;  Компанія;  Вирізнятися;   Освоювати.

6.    ЗРОБИТИ ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ.

 

 

П-41.     25.01.2022

ТЕМА: Складні синтаксичні конструкції

Українська мова:  Підручник, ч.2 / В.О. Горпинич – К. : «Вища школа». – 1988.

Завдання:

І Конспект

План

1.     Поняття про багатокомпонентні складні речення. (С. 175)  

2.     Багатокомпонентні складносурядні речення (С.177)

3.     Багатокомпонентні складнопідрядні речення (С.178)

ІІ. Відповіді на питання екзамену 6-8 (записати, вивчити)

ІІІ. Повний синтаксичний аналіз речення:

Ось вона стоїть, українська хата, в якій народ наш не шукав захисту від безмірності історії, бо мав душу нелякливу й вільну.

 

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, неначебто скрипка.

Модульний контроль № 2 (Д-21)  14.12.2021

1.                Документ – це:

А друкована стандартна форма ділового папера з реквізитами, що містять постійну інформацію;

Б основний вид ділового мовлення, що фіксує і передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність;

В сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності.

2.                Правильно оформлено текст заяви в рядку:

А У зв’язку з написанням дипломної роботи прошу Вас надати мені відпустку за власний кошт терміном на один місяць;

Б У зв’язку з захворюванням Прошу Вашого дозволу на звільнення мене з занять з 01.03 по 10.03. 2020;

В. Прошу дозволити мені достроково скласти літню екзаменаційну сесію.

3.  На бланках дату підписання документа ставлять:

А  під текстом зліва;

Б у правій верхній частині під назвою виду документа і заголовком;

В у лівій верхній частині разом з індексом на спеціально відведеному для цього місці.

4. Продовжте текст характеристики.

   Пані Костюк В.О. працює …

   До службових обов’язків …

   Постійно підвищує …

   Дбає …

   У спілкуванні з …

   Має …

 

5. Зробіть правильний вибір слів, що в дужках, для висловлення думки.

-    (Положення, стан, становище) фінансів кооперативу «Світоч» стало(-в)  складним.

-    Приватизація державного майна сприятиме стабілізації ринкових  (відношень, відносин, взаємин, стосунків).

-    Директор (місцевого, міського) Будинку культури має (організаторські,  організаційні) здібності.

-    На засіданні круглого столу відбулася (ділова, діловита) розмова.

-    Сьогодні на (повістці дня, порядку денному) лише одне (питання, запитання)

6. Доберіть доречну форму слів.

- Ви просите (дати, надати) матеріальну допомогу.

- Ви пропонуєте (прийняти, взяти) участь в обговоренні пропозицій.

- Ми (підняли, порушили) питання про доцільність такого обміну.

- Ви (не познайомили, не ознайомили) нас із причинами невиконання

плану  поставок.

-         З метою (проведення, здійснення) спільних робіт ми (подовжимо, продовжимо) термін (дії, чинності) договору.

-         Ми (надсилаємо, посилаємо, висилаємо) Вам другий (екземпляр, примірник) листа.

-         У листі (приведено, наведено) цікаві факти.

 

7.Складіть документ за поданим формуляром: назва виду документа, порядковий номер, назва зборів, назва установи, дата, порядок денний, текст, підпис.

8.     Оформіть документ, у якому йдеться про підтвердження певної дії, яка мала місце (передача й оформлення цінностей).

9.Напишіть оголошення про вечір, присвячений дню народження               Т. Г. Шевченка.

27 квітня 2021 року

Група ВШ-31

Контрольна робота №2

Тема «Морфологія»

Час виконання 25 хв.

1.  Виділене слово є прислівником

А. на/дворі морозяно

Б. на/дворі лежали дрова

В. вийти на/ гору

Г. на/гору пташки не долітають

В. в/день народження

2. Через дефіс пишуться всі прислівники в рядку

   А. коли/не/коли, ледве/ледве, казна/де, багато/багато

   Б. на/в/здогін, з діда/прадіда, без/ладу, по/середині

   В. по/маленьку, без/просипу, по/київськи, по/третє

   Г. у/наслідок, час/від/часу, коли/не/коли, як/не/як

   Д. ген/ген, кінець/кінцем, вряди/годи, будь/де

3. Окремо пишуться всі прислівники в рядку

А. без/ліку, сам/собою, повік/віки, такий/сякий

Б. по/латині, по/дитячому, по/свійськи, хтозна/скільки

В. на/щастя, в/цілому, в/основному, уві/сні

Г. на/виворіт, у/переміш, по/перше, від/давна

Д. по/черзі, по/можливості, до/смаку, не сьогодні/завтра

4. Прислівниками є всі слова рядка

А. нарешті, вранці, казна-що

Б. збоку, завглибшки, чимдуж

В. пліч-о-пліч, дехто, опівдні

Г. усередині, без кінця, чий-небудь

Д. якраз, з усіх-усюд, будь-хто

5. Вкажіть рядок, у якому всі дієслова 2 дієвідміни:

   А. писати, гратися, дивитися, різати;

   Б. купити, бачити, стояти, садити;

   В. думати, спостерігати, гадати, лежати;

   Г. сидіти, летіти, грати, думати.

  

6. Укажіть рядок, у якому всі дієслова І дієвідміни

А. бігти, боятися, стояти, спати

Б.   сопіти,  ревіти, іржати, белькотіти

В. хотіти, гудіти, белькотати, полоти

Г. в’янути, волокти, кроїти, стелити

 

7. Позначте рядок, у якому правильно утворено форму наказового способу дієслів

А. твори, будьте, чванься, зворушить

Б. сточіть, озеленимо, киньмо, вивчімо

В. навчіть, летімо, сушіть, узагальнимо

Г. поставмо, випишімо, сиди, киньмо

 

8. Усі службові слова є прийменниками в рядку

А. перед редакцією, хай знають, навколо стадіону

Б. попід горами, назустріч вітру, переді мною

В. залежно від обставин, поміж травами, лише сьогодні

Г. на світанку, виконала ж таки, з-поміж друзів

 

9 У якому рядку всі сполучники пишуться окремо

А. як/тільки, не/мов/би, як/би, що/би, а/би

Б. у/зв’язку/з/тим/що, ні/би, так/що, в/наслідок/того/що, а/бо

В. для/того/щоб, з/того/часу/як, незважаючи/на/те/що, в/міру/того/як,тому/що

Г. за/те, наче/б/то, не/наче/б/то,  в/наслідок/того/як

 

10. Вжито частку в реченні

А. Це пояснення навіть я зрозуміла.

Б. Крізь вікно пробивалися сонячні промінчики.

В. Нічого собі, який ти силач!

Г. Що посієш, те й пожнеш.

 

11. Усі слова є вигуками в рядку

А. ай, мов, гей, ну

Б. ого, киш, ой, при

В. добридень, гайда, посеред, еге

Г. даруйте, няв, прощавайте, кря

 

12. З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово)

(1)Фух, нарешті ми (2)таки зійшли (3)на цю гору, (4)дарма що були вкрай стомлені й знесилені

А. прийменник

Б. частка

В. вигук

Г. займенник

Д. сполучник

13. Правильно написано частки з іншими частинами мови в рядку

 А. щонайдужче, так-то, коли б

 Б. деінде, як-от, покищо

 В. зроби-но, таки-написав, нібито

 Г. чим далі, авжеж, абияк

 Д. анічий, казнаде, котрийсь

14.  Зясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово)

(1) З давніх-давен барвінок (2) був відомий (3) як надзвичайно (4) цілюща трава, приворотне зілля, символ пам’яті.

А. частка

Б. прислівник

В. сполучник

Г. прикметник

Д. Дієслово

15. Позначити речення, в якому правильно  написано частку НЕ з дієсловами.

А. Всі, не дослухавши розмови, не договоривши слів, попливли до гурту.

Б. Не здужає Катерина, ледве дише.

В. Коли ти маєш вчинити щось погане, сім разів подумай, а добро роби недумаючи.

Г. Не має щастя вічного, є вічний бій за щастя.

20.04.2021

ВШ-31

Тема: Службові частини мови

                                      План

1.     Прийменник як частина мови.

2.     Склад прийменників за походженням.

3.     Правопис прийменників.

4.     Загальне поняття про сполучник; морфологічний склад сполучників; правопис сполучників.

5.     Частка, розряди часток, правопис.

6.     Поняття про вигук.

Підручник, стор.375 – 408.

Підготуватися до контрольної роботи з теми «Граматика» (дієслово, прислівник, службові частини мови)

 

 

     Тести до теми «Прислівник» (час виконання 40 хв.)

1. Прислівниками є всі слова рядка

А пліч-о-пліч, опівдні, дехто

Б нарешті, вранці, казна-що

В усередині, без кінця, чий-небудь

Г збоку, завглибшки, ніколи

Д ніхто, звечора, анітелень

 2. Прислівниками є всі слова рядка

А зокола, безперестанку, тут

Б по-угорському, будь-що, щосереди

В догори, навмисне, навіть

Г почасти, пізно, перебиваючи

Д хтозна-де, сотня, безтактно

 3. Прислівник є в кожному реченні, ОКРІМ

А Нестерпно бути мертвим за життя.

Б Ніде щиріше не співають, як на війні.

В Тут погідне сонце, а десь за горами вітер.

Г Ліс ще дрімає в передранішній тиші.

Д Глянь кругом себе — рай найкращий.

 4. Прислівник є в кожному реченні, ОКРІМ

А І ось тихо розгортаються кущі.

Б Десь бриніла притишена пісня.

В Було нам добре, і було нам зле.

Г Обабіч шляху зеленіє озимина.

Д Часом блимне вогонь і зникне.

 5. Прислівник виконує роль присудка в реченні

А Блідий ранок несміливо зазирнув у вікна.

Б Назустріч дівчині йшов велично лось.

В Сонце прокинулось пізно і зависло над лісом.

Г Маковейчику на серці просторо і легко.

Д Швидше і швидше котилися морські хвилі.

 6. Прислівник виконує роль означення в реченні

А Дорога праворуч губилася в малиннику.

Б Допізна того вечора жевріло вогнище.

В Опівночі айстри в саду розцвіли.

Г Дорошенко випростався на траві горілиць.

Д Стрункі дерева стояли обіруч голі.

 7. Помилку в утворенні форми ступенів порівняння прислівника допущено в рядку

А швидко — швидше

Б холодно — холодніше

В погано — поганіше

Г добре — краще

Д низько — нижче

8. Помилку в утворенні форми ступенів порівняння прислівника допущено в рядку

А часто — частіше

Б тихо — тихіше

В близько — близькіше

Г дорого — дорожче

Д яскраво — яскравіше

9. Помилку в утворенні форми ступенів порівняння прислівника допущено в рядку

А сильно — сильніше

Б чисто — чистіше

В високо — вижче

Г мало — менше

Д солодко — солодше

 10. Правильно утворено форми ступенів порівняння прислівника

А багато — більше — найбагато

Б тяжко — тяжіше — найтяжіше

В товсто — товше — найтовше

Г струнко — стрункіше — найстрункішіше

Д глибоко — глибше — найглибше

 11. Правильно утворено форми ступенів порівняння прислівника

А зручно — більш зручно — найбільш зручніше

Б гаряче — більш гарячіше — найбільш гаряче

В довго — більш довго — більш найдовше

Г радісно — більш радісно — найбільш радісно

Д доволі — більш доволі — найбільш доволі

 12. Літеру і треба писати на місці всіх пропусків у варіанті

А поноч.., дореч.., утрич..

Б заввишк.., заоч.., опівноч..

В укуп.., напівдороз… навік..

Г по-вовч.., навєсн.., удвіч..

Д у віч.., сьогодн.., безвіст..

 13. Літеру и треба писати на місці всіх пропусків у варіанті

А по-ведмеж.., удвіч.., навтік..

Б навскок.., настільк.., безвіст..

В докуп.., навкруг.., наспод..

Г нахильц.., інкол.., анітрох..

Д зовн.., мовчк.., по-китайськ..

 14. Разом треба писати всі прислівники у варіанті

А по/польськн, на/вхрест, по/тиху

Б до/щенту, на/весні, в/основному

В з/висока, на/вшпиньки, уві/сні

Г на/гору, з/середини, по/іншому

Д за/панібрата, не/сказанно, у/день

 

15. Разом треба писати всі прислівники у варіанті

А ні/коли, на/впроти. з/вечора

Б на/рівні, під/ряд, віч/на/віч

В на/переваги, на/взнак, раз/у/раз

Г куди/небудь, з/ненацька, за/раз

Д без/упину, зо/зла, зі/споду

 16. Разом треба писати прислівник у реченні

А Що/вечора дівчинонька в садочок виходить.

Б І блідий місяць на ту пору із хмари де/де визирав.

В У неділю вранці/рано поле вкрилося туманом.

Г Без ворогів можна в світі як/небудь прожити.

Д Один собі навік/віку в снігу заночую.

 17. Разом треба писати всі прислівники у варіанті

А чим/далі, на/швидку/руч, спід/лоба

Б без/кінця/краю, поза/вчора, до/схочу

В до/гори, до/вподоби, попід/тинню

Г ані/трохи, без/упину, спокон/віку

Д над/вечір, на/світанку, на/четверо

 18. Разом треба писати всі прислівники у варіанті

А на/шастя, на/виворіт, у/переміш

Б по/перше, від/давна, на/впростець

В з/висока, за/молоду, без/перестанно

Г в/цілому, на/пам’ять, по/всяк/час

Д у/п’ятьох, на/завжди, по/дитячому

 19. Разом треба писати всі прислівники у варіанті

А мимо/хідь, на/яву, будь/що/будь

Б по/друге, на/вшпиньки, до/ладу

В на/сам/перед, на/чисто, за/видна

Г до/пізна, куди/небудь, перед/усім

Д до/віку, коли/не/коли, в/середині

 20. Через дефіс треба писати всі прислівники у варіанті

А по/середині, по/київськи, по/третє

Б час/від/часу, коли/не/коли, як/не/як

В кінець/кінцем, вряди/годи, будь/де

Г сам/собою, повік/віки, такий/сякий

Д по/латині, по/дитячому, по/свійськи

 21. Через дефіс треба писати всі прислівники у варіанті

А хтозна/скільки, ані/звідки, коли/небудь

Б по/братськи, по/маленьку, пю/твоєму

В десь/інде, все/одно, видимо/невидимо

Г по/нашому, по/трохи, по/мисливськи

Д рано/вранці, сила/силенна, зроду/віку

 22. Через дефіс треба писати всі прислівники у варіанті

А з діда/прадіда, будь/ласка, по/синівськи

Б день/у/день, мало/помалу, ледве/ледве

В хтозна/куди, тет/а/тет, з давніх/давен

Г раз/у/раз, десь/не/десь, давним/давно

Д як/не/як, сам/на/сам, всього/на/всього

 

23. Окремо треба писати всі прислівники у варіанті

А сама/самотою, на/жаль, в/обмін

Б під/силу, по/переду, по/правді

В до/побачення, що/тижня, по/суті

Г до/речі, повсяк/час, у/стократ

Д за/молоду, без/кінця, з/переляку

 24. Окремо треба писати всі прислівники у варіанті

А поза/торік, з/розгону, до/смаку

Б по/черзі, по/можливості, в/міру

В на/сміх, при/вселюдно, під/час

Г як/слід, натще/серце, за/кордон

Д у/ночі, до/сих/пір, до/останку

 

25. Виділена сполука не є прислівником і її треба писати окремо в рядку

А На/четверо розкопана, розрита могила.

Б Вони в/двох хутенько піднялися на гору.

В Поїхали спочатку в/перше село, потім — далі.

Г У/перше ми зустрілися давно.

Д Горде місто раз одбилось, потім — в/друге.

 26. Виділена сполука не є прислівником і їі треба писати окремо в рядку

А З/верху гори відкривається чудовий краєвид.

Б Удосвіта дві хмароньки зустрілися в/горі.

В Осінь — це життя, що гомонить по/своєму.

Г На/дворі повітря було особливо чисте, бадьоре.

Д На селі навіть у/ночі не замовкай дівочий спів.

 27. Виділені сполуки не є прислівниками і їх треба писати окремо в рядку

А подарувати на/пам’ять фото; покладатися на/пам’ять

Б брати на себе за/багато, навчитися за/багато років

В повертатися з роботи до/дому; підійти до/дому батька

Г повторювати вірш в/голос; заслухатися в/голос Олени

Д попередити в/останнє; домовитися в/останнє побачення

 28. Виділені сполуки не є прислівниками і їх треба писати окремо в рядку

А повернути в/бік; їхати в/бік Донецька

Б працював у/день; подарував у/день народження

В зал на/багато читачів; збільшити на/багато місць

Г їхати по/новому мосту; почати жити по/новому

Д знаходити в/купі піску; зростати в/купі

 29. Правильно позначено наголошені голосні в прислівниках рядка

А вИсоко, насамперЕд, зАново

Б зАмолоду, злегкА, зОпалу

В позАочі, лівОруч, звИсока

 

Г спростА, зовсІм, нАрівно

Д нАвзнак, надворІ, заоднО

 30. Вкажіть рядок, в якому неправильно визначено розряд прислівників.

А мети: навмисне, наперекір, на зло, спросоння

Б місця: спереду, всюди, дорогою, там

В часу: іноді, восени, щохвилини, нині

Г кількісні: вщерть, ледве-ледве, вдвоє, надзвичайно

Д якісні: сумлінно, добре, міцно, урочисто

 19 квітня 2021

ВШ-11 УКРАЇНСЬКА МОВА

Тема заняття: Стилістичне забарвлення граматичних понять і

граматичних форм. Поняття роду, числа.

    Вид заняття: практичне заняття

    Мета навчальна: поглибити знання студентів про систему частин мови,

стилістичні засоби морфології, вчити студентів визначати й характеризувати граматичні поняття і граматичні форми, порівнювати спільне і відмінне в системі частин мови, правильно визначати рід та число самостійних частин мови, дати поняття про іменники спільного роду, мотивувати необхідність знань з даної теми, розвивати мислення, уяву,творчі здібності, виробляти вміння узгоджувати іменники спільного роду з іншими частинами мови, правильно вживати їх у своєму мовленні;

   Мета виховна:  виховувати пізнавальний інтерес і любов до народної творчості, виховувати любов до рідного краю, рідної мови та українського народу, культуру мовлення.

 Література: М. Плющ «Українська мова» 10 кл.,

ХІД ЗАНЯТТЯ

 

1. Оголошення теми заняття. Стилістичне забарвлення

граматичних понять і граматичних форм. Поняття роду, числа.

 План заняття.

1. Граматичні поняття і граматичні форми.

2. Граматична категорія роду.

3. Поняття числа.

7. Завдання заняття.

Знати:

 морфологічні засоби стилістики.

Вміти:

 визначати й характеризувати граматичні поняття і граматичні форми, порівнювати спільне і відмінне в системі частин мови,

 правильно визначати рід та число самостійних частин мови,

 узгоджувати іменники спільного роду з іншими частинами мови,

правильно вживати їх у своєму мовленні.

 

   Виклад нового матеріалу

   Люди будують висловлювання, об’єднуючи окремі слова в речення. При цьому слова мають бути певним чином пов’язані між собою, вишикувані

у ланцюжки. Кожна мова для цієї мети має систему граматичних категорій,

значень і форм, які в сукупності становлять її граматичну будову. Досліджує

граматичну будову – граматика. Граматика вивчає закономірності будови

слів нашої мови, а також словосполучення і речення. А от вивчення структури слова, форми словозміни, способів вираження граматичних

значень покладено на морфологію. Основними поняттями морфології є

граматичні значення, граматичні форми та граматичні категорії.

    1. Граматичні поняття і граматичні форми.

Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними

значеннями. Граматичне значення не належить одному слову, воно об’єднує

граматично цілі групи або й класи слів. Наприклад, різні за своїм значенням

іменники комбайн, плуг, буряк, соняшник мають однакові граматичні значення: називного відмінка, числа однини, виражають належність до

чоловічого роду.

    Граматична форма – сукупність граматичних значень і відповідних засобів вираження їх у конкретному випадку вживання слова. Слово в різних формах здатне виражати одне або кілька граматичних значень. Наприклад, у слові запилений закінчення - ий виражає значення роду (чоловічий), числа

(однина), відмінка (називний). І навпаки, для кожного граматичного значення

у слові може бути окремий показник. Наприклад, у дієслівній формі зорали

значення минулого часу виражено суфіксом – л; значення множини –

закінченням – и, значення доконаного виду – префіксом – з.

 

   Граматичні значення виражаються такими мовними засобами:

- закінченням: слово кукурудза характеризується сукупністю таких граматичних форм: кукурудзи, кукурудзою, кукурудзі.

- суфіксами, префіксами: посіяти, колосок;

- чергуванням звуків: овес – вівса, горох – горошина;

- наголосом: пшениці – Р. в. однини, пшениці – Н. в. множини;

- допоміжними дієсловами (буду удобрювати);

- прийменниками (сівозміна – при сівозміні, віялка – у віялці);

- порядком слів (Ранньостиглий сорт і Сорт ранньостиглий)

  Висновок: Граматичне значення і граматична форма нероздільні: не може

бути граматичного значення, яке б не виражалось граматичною формою, і

навпаки, немає граматичних форм, які б не виражали певного граматичного

значення.

   Для позначення однотипних граматичних значень вживається поняття

граматичні категорії. Граматична категорія ґрунтується на двох і більше

граматичних значеннях. Кожній частині мови властива система граматичних

категорій. Граматична категорія – найзагальніше поняття, що об’єднує ряд граматичних значень та форм.

    Робота з таблицею на ст. 284 (Плющ)

  Закріплення Вправа 638(І) ст.285

 

   2. Граматична категорія роду.

   Терміни «чоловічий», «жіночий», і «середній» дістались нам у спадок

від грецьких учених. У 5 столітті до н.е. філософ Протагор запропонував

поділити всі імена на три роди: чоловічий, жіночий і речовий. Пізніше

Арістотель запропонував замінити останній термін словом середній рід.

У німецькій мові, як і в українській, три роди, у французькій – два, в

англійській – фактично жодного, але назви осіб розрізняють семантично – за статтю.

     У багатьох народів світу взагалі відсутній звичний для нас поділ слів за

родами. Наприклад, на острові Нова Гвінея серед частини корінних жителів

поширена мова асмат. У ній роди замінює поділ на класи. Перший клас – це

вузькі, високі предмети, сприйняті по вертикалі; другий – сидячі, широкі;

третій – предмети, що лежать, низькі; четвертий – плаваючі; п’ятий – літаючі.

В африканській мові масаї - два класи. Один з них об’єднує все велике і

сильне, а інший – все маленьке і слабке.

    Отже в українській мові категорія роду поділяється на :

чоловічий (віночок, грунт, плід, листок),

жіночий (клітина, насінина, культивація, борона),

середній рід (поле, стебло, дерево, міжряддя).

   Окрему групу слів становлять іменники спільного роду

(приналежність їх до чоловічого або жіночого роду можна встановити тільки

в реченні). Наприклад: агроном, листоноша.

   Увага! Іменники – назви істот за фахом, заняттям належать до чоловічого роду: учений, інженер, науковець, ректор, декан.

  Від них можуть утворюватись: назви істот жіночої статі: учитель –

учителька, лікар – лікарка, спортсмен – спортсменка.

  Особливості граматичної категорії роду.

 Увага! Такі слова, як вила, ворота, Карпати, ножиці, вживаються

тільки у множині і роду не мають.

   Визначення роду в українській та російській мовах інколи не

збігається, тому нерідко припускаються помилок в узгодженні слів у

словосполученнях та реченнях: великий собака, а не велика собака, сильний

біль, а не сильна біль.

   Рід незмінюваних іменників визначається так:

1) іншомовні іменники – назви неістот мають середній рід: сіно, сорго,

манго,

-         назви істот мають рід відповідно до статі: цей месьє, ця леді, мадам.

2) власні іменники мають рід відповідно до загальної назви: Наприклад:

місто Суми, острів Гоа, гора Фудзіяма.

3) абревіатури та складноскорочені слова мають рід стрижневого слова

4) назви тварин (крім мухи цеце) відносять до чоловічого роду: метелик,

колібрі, шимпанзе.

 

3. Поняття числа.

   Категорією числа вчені цікавилися здавна. Сам термін число з’явився у

слов’янському мовознавстві у ХVІ – ХVІІ ст. Назви однина, множина,

двоїна походять із сербської мови. В українській науці їх уперше вжив Степан Смаль - Стоцький - український  академік, мовознавець  і педагог, літературознавець (щоправда, замість терміна двоїна він використовував слово двійня).

   Сучасні назви числових форм остаточно закріпилися після появи

проекту нового українського правопису 1926 р. Протягом ХVІІ – ХІХ ст.

мовознавці, в основному, досліджували етимологію та функціонування

числових форм, розробляли граматичну термінологію. Активне вивчення

природи категорії числа іменників почалося у ХХ ст.

   За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи:

-  іменники, що мають форму однини і множини;

-   іменники, що вживаються тільки в однині;

-   іменники, що вживаються тільки в множині.

  Іменники, що мають форму однини і множини: (колосок – колоски,

паросток – паростки).

   Іменники, які функціонують тільки в однині поширюються на такі групи

іменників:

а) матеріально - речовинні, що вказують на множинність: молоко,

масло, сметана, цукор, папір, руда, солома, залізо, мідь, олово, сталь,

асфальт, сніг, пісок;

б) абстрактні іменники, які позначають дію, процес, стан тощо: біг, біганина,

плавання, піднесення, голубизна, голубінь, жовтизна, синь, глибінь, далеч,

братерство, вічність, вологість, здоров’я;

в) збірні іменники зі значенням нерозчленованої множинності

однорідних предметів: дітвора, парубота, студентство, молодь, листя,

гілля, бадилля, колосся, дубняк, осичина, гарбузиння;

г) власні назви: Лебедин, Псел, Марс, Україна

   Іноді від названих іменників може утворюватись форма множини, але

при цьому відбувається зміщення у лексичному значенні. Гречка – гречки.

Вже цвіла гречка, і бджоли радісно гули. Сорти ранніх гречок дали гарні врожаї.

Іменники, вживані лише у множині, також охоплюють кілька семантичних груп.

 ЗАВДАННЯ ВИКОНАТИ В ЗОШИТІ:

1.     Конспект лекції.

              2.     Стор. 294 – 299 правила.

               3.     Впр.705 (виконати тести)

               4.     Надіслати відповіді на тести

ВШ-31 13.04.2021

Тести до теми «Дієслово. Дієприкметник. Дієприслівник»

20 тестів по 0,25 б. за тест, час виконання до 30 хв.

1. З’ясуйте, скільки дієслів у наведеному фрагменті поезії.

Звучи! Хай серце відпочине,

Спів хай зачарує рідний край.

Наша пісне, пісне солов’їна, —

Своїх слів крилатих не втрачай!

Де б не був — додому серце лине,

Де б не жив — все українець ти…

 

А 4

Б 5

В 7

Г 9

Д 13

2. НЕПРАВИЛЬНО утворено форму 2 особи однини дієслова

А вити — в’єш

Б писати — пишеш

В хотіти — хочеш

Г їздити — їздеш

Д лити — ллєш

3. Літеру е (є) треба писати в обох дієсловах дійсного способу в рядку

А мож..мо, знайд..мо

Б кле..мо, існу..мо

В купу..мо, ско..мо

Г в’яж..мо, губ..мо

Д клич..мо, крут..мо

4. Закінчення -уть (-ють) у 3 особі множини мають обидва дієслова рядка

А сміятися, іржати

Б сидіти, хвилюватися

В залишитися, нести

Г спати, боротися

Д висвітлити, грати

5. Закінчення -ать (-ять) у 3 особі множини мають обидва дієслова рядка

А сваритися, бачити

Б платити, плакати

В водити, чесати

Г славитися, лизати

Д колихати, сходити

 6. Усі дієслова одного способу подано в рядку

А передамо, шукають, мріятиму, жартували

Б вивчіть, сподіваюсь, бринить, хвалитиме

В зустрів би, доглядай, зачекали б, несла б

Г принеси, переповіси, попроси, повідомте

Д пригостіть, возять, полікувала, возвеличу

7. Правильно утворено форму наказового способу дієслова

А ходити — ходімте

Б розвивати — розвиваймо

В зберегти — збережемо

Г заносити — заносимо

Д відповідати — відповідаємо

8. Дієприкметник є в кожному реченні, ОКРІМ

А Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена.

Б Серпанками прикрита, глуха солов’я срібна ніч.

В Десь, колись, в якійсь країні проживав поет нещасний.

Г Ніхто не годен вищі барви вбити, даровані мені святим чуттям.

Д Тебе у далеч владно закликає напоєна надіями пітьма.

9. Прочитайте фрагмент поезії (цифра позначає наступне слово).

Слів твоїх (1 ) колений лід

Впав у (2) заметении слід,

В тиху (3)засніженість дум,

В мій (4)нерозказаний сум.

На ожеледь наших доріг.

Лягає (5)зажурений сніг.

 Дієприкметники позначено всіма цифрами. ОКРІМ

А 1

Б 2

В 3

Г 4

Д 5

10. Усі дієприкметники є активними в рядку

А сяючий, обтяжений, прокипілий

Б посвітлілий, мелений, співаючий

В поораний, палаючий, задубілий

Г здрібнілий, лежачий, темніючий

Д посріблений, вимитий, зблідлий

11. Потребує редагування речення

А Під насупленими волохатими бровами дідуся запали розумні сірі очі.

Б Корній, овіяний весняним вітром, тепер виношував новий задум.

В Розбуджені громом, умиті дощами, хлібороби оглядали поля.

Г Нагріта за день весняним сонцем, чорна рілля дихала парою.

Д Ожила земля, скупана в молочних випарах ранкових туманів.

12. Дієприслівниками є всі слова рядка

А залишивши, залишаючи, залишені

Б читаючи, прочитавши, дочитуючи

В тремтячи, тремтячі, затремтівши

Г засинаючи, заснувши, заснулий

Д вишиваючи, вишитий, вишивши

13. Позначте рядок з перехідними дієсловами

А. пошити сукню, росте дерево, не купити крупи

Б. привезти вугілля,  пишу батькам, замислити поїздку

В. не знати правила, заробити грошей, виховувати дітей

Г. сіяти зерно, не полити квітів, боротися за мир

14. Позначте рядок дієслів із закінченням –ете:

А. розв’яж…, закінч…, прагн…;

Б. відпочин…, усміхн…сь, знайд…;

В. змокн…, залиш…, принес…;

Г. одягн…, свисн…, віддяч…;

Д. перебор…, піднім…, насміл…сь.

15. Вкажіть рядок, у якому всі дієслова 1 дієвідміни:                                                   

   А. говорити, ходити, кричати, стати;

   Б. вчити, малювати, працювати, спати;

   В. бігти, сидіти, любити, боротися;

   Г. мати, везти, казати, іти.

16. Укажіть рядок, у якому всі дієслова майбутнього часу:

А пишу, малюю, читаємо, співає;

Б росте, буде вчити, напишу, скажу;

В повіває, малюватиму, виріже, виконає;

Г буде сидіти, буде виконувати, зріжемо, вивчу.

17. Установіть відповідність між дієсловом і його характеристикою:

 

А прочитав                                       1 доконаний вид, майбутній час

Б малюватиме                                  2 недоконаний вид, минулий час

В напишу                                         3 недоконаний вид, майбутній час

Г робив                                            4 доконаний вид, минулий час

18.  Укажіть рядок, у якому всі дієслова записані в неозначеній формі:

А робиш, сидить, малює, читала;

Б світає, співають, світить, каже;

В писати, читаєш, малював, говорить;

Г дивитися, розмовляти, слухати, вживати.

19. НЕправильно утворено форму першої особи однини в рядку

А їздити - їзджу

Б мастити- мащу

В ходити - ходжу

Г летіти – лечу

20. Правильно вжито дієслівну форму в реченні

А Розповісиш мені про себе?

Б Ходімте швидше додому!

В Виконаймо вправу

Г Біжімте до річки.

                                                    12  квітня 2021 року

Українська мова

ВШ-11

Тема заняття:

Власне висловлення (на основі матеріалів ЗНО)

    Власне висловлення на ЗНО з української мови і літератури – це

своєрідний твір-роздум стосовно певного проблемного, суперечливого питання (проблеми), актуального для сучасної молоді.

   Як композиційно структурувати власне висловлення, щоб дотриматися всіх вимог, визначених у відкритому тестовому завданні?

   Власне висловлення як текст необхідно структурувати так, щоб забезпечити дотримання всіх вимог, що визначені в умові відкритого тестового завдання.

   Умовою відкритого тестового завдання визначено, що у власному висловленні мають бути такі елементи:

теза;

два-три переконливі аргументи;

приклад із літератури або іншого виду мистецтва;

приклад з історії чи з особистого досвіду учасника тестування;

висновок.

   Приклад власного висловлення

Чи є місце заздрощам у товариських стосунках?

Курсивом виділено аргументи (докази) 

 

    Я вважаю, що в справжній дружбі немає місця заздрощам. Щиро радіти перемогам друга, пишатися його успіхами, намагатися перейняти те найкраще, чим захоплюєшся в ньому, є цілком природним для близьких людей, а заздрість здатна все це зруйнувати.

   На користь цієї думки є чимало доказів. У взаємній підтримці, спільних інтересах, творчій співпраці, що є підґрунтям дружби, розквітають найкращі людські якості: довіра, чесність, здатність до співпереживання, співчуття, відповідальність.

    Щоб підтвердити цей аргумент, наведу приклад із життя. Максим Рильський і Остап Вишня, які були вірними друзями, підтримували й виручали один одного в біді, обмінювалися творчими планами, захоплювалися досягненнями один одного, проводили разом дозвілля (обидва любили рибалити й полювати). Скільки натхнення, позитивних емоцій кожному дали їхні взаємини, і навряд чи можна побачити в них хоч краплю заздрощів.

    Заздрощі — руйнівна сила, яка може призвести до фатальних наслідків. Вони спочатку виникають у душі однієї людини, затьмарюють їі хороші якості й спонукають до непорядних учинків.

   Чимало прикладів негативного впливу заздрощів на людину та її оточення знаходимо в зарубіжній літературі. Один із них яскраво описаний у трагедії Олександра Пушкіна «Моцарт і Сальєрі». Сальєрі, музикант, який упевнений, що саме він є генієм, смертельно заздрить простодушному, обдарованому й благородному Моцартові, який відданий музиці й не прагне слави. Урешті-решт, Сальєрі отруює Моцарта, із жахом розуміючи при цьому, що цей злочин є вироком і для нього: злочинець і геній — речі несумісні.

     Отже, насправді заздрощам немає місця в дружбі, яка є почуттям світлим, що ґрунтується на взаємній прихильності людей і надихає їх. Стосунки ж між людьми, що побудовані на заздрощах, — це породження злих сил, вони нічим хорошим не закінчаться.

 

   Модель логіки викладу думок у власному висловленні:

Теза. Я думаю так!

Аргумент 1. Я так думаю, тому що…

Приклад до аргументу 1. Мої міркування найточніше ілюструє такий приклад…

Міні-висновок до аргументу 1 і прикладу 1. Ілюстрація унаочнює, що аргумент 1  правильний і належним чином підтверджує тезу.

Аргумент 2. Я думаю так ще й тому, що…

Приклад до аргументу 2. Мій аргумент якнайкраще може проілюструвати такий приклад…

Міні-висновок до аргументу й прикладу 2. Ілюстрація показує, що аргумент 2 належний і цілком підтверджує тезу.

Загальний висновок. Думка про те, що (я говорив у тезі)…, послідовно мною підтверджена аргументами, виправданість яких унаочнена прикладами з мистецтва й життя. Це дозволяє зробити висновок про виправданість мого погляду на (проблему)….

    Завдання: записати у зошит 5 прикладів з художньої літератури на підтвердження тези:

Цілком справедливим буде твердження, що вміння чесно оцінювати себе, готовність визнавати власні недоліки й помилки є основними принципами, якими має керуватися людина в сучасному світі».

 

ВШ-11, 29.03

ТЕМА: КОНСПЕКТ ЯК РІЗНОВИД СТИСЛОГО ПЕРЕКАЗУ ВИСЛОВЛЮВАНЬ, ЩО СПРИЙМАЮТЬСЯ НА СЛУХ

 

 

     Конспект - це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а при слуханні лекції - і слухова пам’ять, що допомагає людині пізніше легко згадати (відновити в пам’яті) колись почуте чи прочитане і законспектоване. Розрізняють конспекти прочитаного і конспекти почутого.

Конспектування сприйнятого на слух тексту - це процес уважного прослуховування і занотовування матеріалу, що включає вміння передати суть сказаного, хід думок мовця, логічну послідовність викладу.

    Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У конспекті слухач має можливість занотувати почуте, передати своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини (меншу і більшу), меншу залишають для власних поміток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конспект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень.

   Скорочувати варто часто вживані терміни, слова, але так, щоб пізніше

можна було прочитати написане, наприклад: ін-т - інститут, вид-во - видавництво, зб. - збірник, м-во - міністерство, ф-т - факультет, гол. чин. - головним чином, т. ч. - таким чином, у т. ч. - у тому числі, Р - речення, СР - складне речення.

   Конспектування прочитаного тексту - це процес, який складається із прочитання тексту-джерела, виділення основних положень у ньому, відбору прикладів і комбінування матеріалу, формування тексту конспекту. Конспект прочитаного складати легше, читач не обмежений у часі і може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. На відміну від конспекту тези не включають фактичного матеріалу книги. Читаючи працю, потрібно виділяти в ній головне, а також те, що варто процитувати.

 Розрізняють конспектування:

• вільне (думки автора передаються своїми словами);

• текстуальне (текст записують у вигляді цитат);

•змішане (вільний виклад поєднано з цитуванням).

    Іноді доводиться одним реченням передавати зміст прочитаного великого

тексту чи фрагментів тексту.

   Написання конспекту прочитаного

1. Для ознайомлення в загальних рисах зі змістом книги необхідно:

а) прочитати титульну сторінку - прізвище автора, заголовок, рік видання;

б) прочитати анотацію (коротку інформацію про цю книгу), вміщену на зворотному боці титульної сторінки;

в) уважно ознайомитися зі змістом, вміщеним або в кінці книги, або після титульної сторінки;

г) прочитати передмову або вступ.

2. Під час читання звернути увагу на:

а) назви окремих розділів, частин, параграфів та ін.;

б) вдумливо ставитися до слів і словосполучень, виділених різними шрифтами ( р о з р я д к о ю, курсивом, напівжирним та ін.);

в) з’ясувати значення незрозумілих слів за допомогою словників та енциклопедій;

г) звернути увагу на посилання (позначаються зірочкою або цифрою) і зразу ж уважно прочитати пояснення (внизу сторінки).

д) виділити у тексті ключові слова, незрозумілі місця, імена, дати, скласти перелік основних думок, що є у тексті, скласти простий план.

3. Для засвоєння змісту прочитаного необхідно:

а) поділити прочитаний матеріал на частини, виділити в них найголовніше;

 б) скласти план (простий, складний), тематичні виписки, тези або конспект.

4. Повторне читання поєднати із записами основних думок автора.

Записувати своїми словами, прагнути до стислості.

5. Прочитати конспект ще раз, доопрацьовуючи його.

Оформлення конспекту

   Конспект необхідно вести в окремому зошиті. У конспекті прочитаного з самого початку необхідно записати паспортні дані книги, над якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги: прізвище та ініціали автора, назва книги, назва міста, в якому вона видана, видавництво, рік видання і кількість сторінок. Це все потрібно записати з титульної сторінки книги, орієнтуючись на бібліографічний опис, який подається перед анотацією книги), наприклад: Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. - К.: Літера, 2000. - 480 с.

Бажано скласти план конспекту.

  Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше. У конспектах можуть використовуватися таблиці, діаграми, схеми.

  Для виділення проблемних питань, важливих моментів можуть використовуватися різні помітки, репліки, оцінки. Наприклад: «!» означає згоду з тим, про що йдеться; «?» - сумніви; «!?» - здивування; «NB!» - важлива інформація; «V» - найголовніше у тексті. Не допускаються скорочення в назвах та прізвищах. При використанні цитат потрібно дотримуватися правил цитування (цитата береться у лапки, записується джерело і номер сторінки).

Написання плану

    План - найкоротший запис логічної структури тексту із зазначенням опорних пунктів у розгортанні теми, переліком питань, на які в тексті даються відповіді. Це своєрідний шлях через текст від факту до факту, від думки до думки. У ньому обов’язково фіксуються усі структурні частини джерела: вступ, основна частина, висновок.

 Вдалий план чітко передає головний зміст тексту. Компактний і послідовний, він допомагає зберегти прочитане у пам’яті. На відміну від конспектів і тез, які складають під час повторного читання й опрацювання тексту, план можна складати, читаючи текст уперше. Якщо в записах допущено якусь неточність, її легко виправити, адже пункти плану короткі. До кожного пункту плану добирайте відповідний матеріал, інакше ним не можна буде скористатися.

Етапи складання плану

 1. Читаючи текст, подумки розбивайте його на частини, кожна з яких

містить закінчене повідомлення про окремий момент розвитку теми.

 2. Перейдіть до створення пунктів плану. Пункт плану - це коротке, в

одне речення формулювання основного змісту частини тексту.

 3. Згрупуйте матеріал тексту навколо істотних думок (пунктів плану),

обдумуючи при цьому порядок частин і зв’язок між ними. Залежно від того, якою мірою дрібні змістові групи тексту відбито в плані, він буває більш або менш розгорнутий. Розрізняють прості і складні плани.

Як складати тези статті

   Тези - це стислі, лаконічно сформульовані основні положення доповіді, повідомлення тощо. Вони включають виклад основних думок праці від початку до кінця, а не лише її дослідницької частини. У тезах однією-двома фразами обґрунтовують тему, викладають історію питання, методику дослідження та його результати. На відміну від конспекту, у тезах відсутні деталі, пояснення, ілюстрації, що не заважає створенню цілісного уявлення про зміст праці. По суті тези - це розгорнуті висновки статті.

   Залежно від поширеності тез їх поділяють на:

• основні - принципово важливі головні положення, що узагальнюють зміст джерела;

• прості - головні думки в змістовій частині тексту (до кожної основної тези можна дібрати кілька простих);

• складні - запис, що включає в себе як основні, так і прості тези.

Тези можуть бути цитатними, вільними, комбінованими (цитатні і власні формулювання).

Етапи складання тез

1. Попередньо переглянути статтю, продумати мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до її опрацювання.

2. Уважно прочитати статтю, визначити її основну думку.

3. Поділити статтю на смислові частини, визначити всі мікротеми.

4. Сформулювати пункти плану, логічно пов'язавши їх між собою.

5. Сприймаючи текстову інформацію, намагатися чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас як читача.

6. Вибирати для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі

деталі від подробиць, записати їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності.

7. Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускати перекручень змісту.

Питання для самоконтролю

1. Що таке конспект?

2. Які види конспекту розрізняють?

3. Які ви знаєте способи запису почутого і прочитаного, якими з них вам найчастіше доводиться користуватися?

4. Назвіть основні етапи складання конспекту прочитаного тексту.

5. Що таке план? У чому полягає мета складання плану?

6. Визначте етапи складання плану.

7. Що таке тези і в чому їх відмінність від плану?

8. Яка послідовність у роботі над складанням тез прочитаного?

Вправи до теми

Вправа 1. Прочитайте текст. Визначте його основну думку. Складіть до нього план.

 Усе більш зростаючий потік інформації, інтерес широкого кола людей до науки, техніки, мистецтва вимагають уміння читати, робити записи почутого і прочитаного, зіставляти прочитаний матеріал з раніше відомим, систематизувати його. Уміти читати і занотовувати прочитане - необхідна риса й ознака інтелектуальної праці. Записи роблять роботу з книгою раціональнішою, ефективнішою. Щоб правильно, з максимальною повнотою використати книжку, людина повинна оволодіти певними навичками роботи з нею. Потрібно навчитися самостійно робити спостереження й висновки з прочитаного, точно цитувати, знаходити в книжці певні положення для підтвердження чи заперечення висунутого теоретичного положення. Складання, оформлення записів залежить від особливостей мислення, особливостей запам’ятовування та осмислення. Записи допомагають швидко відновити в пам’яті прочитане і навіть через певний проміжок часу служать довідковим матеріалом. Видів запису існує багато. Вибір того чи іншого з них визначається конкретною метою. Якщо зміст книжки нескладний, легко засвоюється, то можна обмежитися складанням плану роботи. Якщо вас цікавлять лише окремі місця, то потрібно виписати саме їх (зробити виписки), а за ними скласти тези. Якщо книжка містить нову, цікаву, але важку для засвоєння інформацію, доцільно її законспектувати.

 

2. Прочитайте текст.  Складіть план і тези прочитаного.

Кітч

    Термін «кітч» виник порівняно недавно — у другій половині ХІХ століття. Тоді цим німецьким словом називали бульварні пустопорожні книжки для масового читача, а пізніше ним нарекли будь-який сурогат справжнього мистецтва. Нині про кітч говорять, пишуть, сперечаються мистецтвознавці, культурологи, соціологи, літературознавці. Йдеться передовсім про примітивні фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті. Сьогодні кітч просто заполонив світ, він набирає сили за допомогою телебачення, радіо й преси, проникаючи в кожну домівку.

   Класичним зразком кітчу на телеекрані є численні «мильні опери» — нескінченні, сентиментально-солодкаві телесеріали про проблеми якоїсь бразильської чи американської родини.

    Для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність. Найрізноманітніші історії  Попелюшок жіночої і чоловічої статі, незалежних жінок, які впевнено вибудовують кар’єру, енергійних ковбоїв, що ні сіло ні впало стають мільйонерами, багатьма глядачами сприймаються, на диво, серйозно. Чому? Як можна вірити в такі нісенітниці?

   Споживачів «телемила» умовно можна поділити на дві категорії. Для першої телесеріал  - усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій. Для другої категорії (а це люди, цілком і повністю задоволені собою) - прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю. Ось я який (або яка)! Такий самісінький, як герой телесеріалу! Здатний на подвиг, на вічну любов, на вірну дружбу, звичайно, якщо випаде нагода… Нагоди не випадає, тому такий телеглядач неспроможний подивитися на себе тверезо збоку. Серіал він дивиться, ніби в дзеркало на себе милується. Ілюзію сприймає за бажану реальність…

   І кітч, і справжнє мистецтво для зведення своїх споруд використовують той самий будівельний матеріал. Але в одному випадку виходить заселений живими людьми будинок, а в другому - декорація, з вікон якої визирають манекени. Проте мильні серіали вриваються до нашого життя все завзятіше…

                                                                                            З журналу.

Поясніть значення словосполучень пустопорожні книжки, масовий читач, сурогат мистецтва.

   Практичні завдання виконати і надіслати в особисті повідомлення до 15.00 понеділка.

   У зошитах записати лекцію (не надсилати).

 

Сучасна українська мова з практикумом

ВШ-31, 30.03.2021

ШАНОВНІ СТУДЕНТИ,  інформацію, подану на цій сторінці, записати в конспект і вивчити. Виконати завдання і надіслати на  пошту до 15.00, 30.03

Питання: Визначення дієвідмін дієслова за його неозначеною формою

    Іноді важко визначити дієвідміну дієслова за особовими закінченнями – вони чуються невиразно. У такому разі дієвідміну дієслова визначаємо за його неозначеною формою.

   Якщо в неозначеній формі перед – ти дієслово має суфікс –і- (-ї-), -и- або після шиплячого  -а- і цей суфікс у 1-й особі однини (що роблю?) випадає, то це дієслово належить до ІІ дієвідміни. Інші дієслова належать до І дієвідміни.

    Наприклад: у дієсловах белькотіти – белькочу, кроїти – крою, волочити – волочу, стелити – стелю, мовчати – мовчу в 1-й особі однини суфікси  -і-, -и-, та після шиплячого  -а- випадають – отже, ці дієслова належать до ІІ дієвідміни: белькотять, белькотиш, кроять, кроїш, волочать, волочиш, стелять, стелиш, мовчать, мовчиш. А в дієсловах радіти – радію, захищати – захищаю суфікси  -і- та  -а-, не випадають – отже, ці дієслова належать до І дієвідміни: радієш –  радіють, захищаєш – захищають.

  У дієсловах белькотати, полоти, в’янути, волокти немає названих вище суфіксів – отже, ці дієслова належать до І дієвідміни: белькочеш – белькочуть, полеш – полють, в’янеш – в’януть, волочеш – волочуть.

Із цього правила є винятки:

1)    Дієслова хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати і похідні належать до І дієвідміни: хочуть - хочеш, гудуть - гудеш , сопуть - сопеш, ревуть - ревеш, іржуть - іржеш;

2)    Дієслова бігти, боятися, стояти, спати і похідні належать до ІІ дієвідміни: біжать - біжиш, бояться - боїшся, стоять - стоїш, сплять – спиш;

 

Питання: Чергування приголосних у дієсловах

При змінюванні дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах приголосні г, к, х, д, т, з, с перед закінченням можуть чергуватися із шиплячими ш, ч, ж, дж

1.     У дієсловах І дієвідміни чергування відбувається в усіх особах, наприклад:

Берегти – бережу, бережеш

Казати – кажу, кажеш

Колихати – колишу, колишеш

Гуркотати – гуркочу, гуркочеш

2.     У дієсловах ІІ дієвідміни чергування відбувається тільки у 1-й особі однини, наприклад:

Ходити – ходжу, ходиш

Їздити – їжджу, їздиш

Мостити – мощу, мостиш

 

Питання: Складний і складений майбутній часи

Складний і складений майбутні часи мають однакове значення. Їх вживають упереміш, щоб уникнути одноманітності: Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе. (В. Симоненко)

1.     Складний майбутній час утворюється додаванням особових форм дієслова (й)няти до неозначеної форми дієслова недоконаного виду:

йти + му – йтиму                       йти + мемо – йтимемо

йти +меш – йтимеш                   йти + мете – йтимете

йти + ме – йтиме                        йти + муть – йтимуть

2.     Складений майбутній час утворюється поєднанням особових форм дієслова бути з неозначеною формою дієслова недоконаного виду:

буду йти                                     будемо йти

будеш іти                                   будете йти

буде йти                                     будуть іти

 

Питання: Наказовий спосіб

Наказовий спосіб твориться від основи теперішнього часу. Для цього від 3-ї особи однини (що робить?) відкидаємо закінчення: пиш(е), сид(ить), стан(е), співа(є), – і до одержаної основи додаємо закінчення наказового способу.

1.     Під наголосом та після збігу приголосних додаємо:

а) у 2-й особі однини  -и: пиши, сиди, підкресли

б) у 1-й особі множини  -імо: пишімо, сидімо, підкреслімо

в) у 2-й особі множини  -іть: пишіть, сидіть, підкресліть.

Ці закінчення зберігаються й тоді, коли префікс ви- перетягає на себе наголос: пиши – випиши, випишімо, випишіть; неси – винеси – винесімо – винесіть.

2.     В інших випадках:

а) у 2-й особі однини кінцевий приголосний, де це можливо, пом’якшуємо: стань, сядь, кинь, але: постав, розріж, повір;

б) у 1-й особі множини додаємо закінчення  -мо: станьмо, сядьмо, киньмо, поставмо, розріжмо, повірмо;

в) у 2-й особі множини додаємо закінчення  -те: станьте, сядьте, киньте, поставте, розріжте, повірте.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ:

1.     Дієслова поставте в наказовому способі в 2-й особі однини і запишіть у дві колонки: 1) з ь у кінці; 2) без ь у кінці.

Збільшити, перевірити, входити, стати, озвучити, підставити, вдарити, попередити, передбачити, ужалити, вимітити, насипати, плавити, звузити, відрізати, зважити, переглянути.

Ключ: у словах підкресліть другу від початку букву. З цих букв прочитаєте закінчення вислову:  «Вартий жалю той …»

2.                     Випишіть дієслова у дві колонки за дієвідмінами.

Знати, стукотіти, кроїти, наколоти, свистати, белькотіти, оборонити, відпороти, стругати, завадити, збігти, гуркотіти, тьмяніти, гуркотати, одужати, стелити, краяти, хилитися, спізнитися, відкрити, хропіти, бачити, збороти, свистіти, ударити, пищати, знехтувати, сипати, зважити, оцінювати, тягти, дирчати, зморитися, схотіти.

Ключ: у словах підкресліть другу від початку букву. Запишіть вислів з цих букв.